Розкажи свою історію війни…Мільйони українців стали свідками безпрецедентної для всього цивілізованого світу жорстокої війни росії проти України у самому центрі Європи. Пише rada.gov.ua
Журналістам сайту «В Корінь» свою історію розповів житель с. Велика Дорога, що на Ніжинщині, – Хрептак Микола.
Микола – студент Ніжинського медичного коледжу. Разом з батьками та молодшим братом і сестричкою їм прийшлося втікати від обстрілів. Як ця сім’я вирвалась із самісінького пекла – читайте в нашому матеріалі.
Доброго дня, розкажіть, де вас застала війна: ранок 24 лютого?
Доброго дня. 24 лютого це мав бути звичайний день. Ми планували йти в коледж на заняття, але прокинулися від вибухів!.. Тож, на швидку руку зібравши речі, прийшлося тікати з Ніжина в село до батьків.
Коли окупанти почали наступ на ваше село?
Ворожі війська почали наступ на село вже наступного дня, 25 лютого, близько 14:00. Велика Дорога перебувала в окупації більше місяця: з 25 лютого до 31 березня.
Що в ті дні відбувалося в селі, як поводили себе окупанти, як виживали селяни в ці дні?
Спочатку люди не знали що робити, деякі зразу покинули свої будинки, хтось залишився в селі.
Спочатку ворожі війська говорили, що пришли нас визволяти, аби ми їх не боялися.
Проте, з часом ці визволителі почали дивувати нас з кожним днем все більше і більше… Вони пограбували магазини, жили в людських помешканнях, відбирали у людей мобільні телефони, не дозволяли ходити по селу, мародерили – викрадали в людей пральні машини, газові плити. Людям приходилось жити без газу та електроенергії з перших днів війни. Самі ж окупанти поселилися в місцевій школі та жили в деяких людських помешканнях, звідки просто вигнали людей. Найбільше постраждала та частина села, що біля школи.
В селі орки зруйнували дім, в якому й загинули люди від отриманих травм: одну людину вбило уламком, а одного чоловіка окупанти просто застрелили.
З якими жахіттями прийшлося зіткнутися вашій сім’ї: чи ховалися ви у погребі, чи була у вас їжа, вода, ліки?
Так, як наше село має протяжність майже 7км нам трішки пощастило. Наш будинок знаходиться на околиці села, а бойові дії відбувалися приблизно за 1км від нас, тому ми не ховалися в погребі. Ми вціліли, але уламки боєприпасів долітали й до нас.
Гуркіт стояв дуже сильний, нам було видно як летять над нами снаряди.
Уламками пошкоджено стіну в хаті, попали в паркан та у двір.
У нас на околиці періодично з’являлася електроенергія і ми намагалися встигнути приготувати собі хоч якусь їжу на електроплитці. Коли не було електроенергії, їли те що є: консервацію, якісь запаси, що були…
Хліба в селі не було зовсім.
Як вашій сім’ї вдалося виїхати із села і коли? Чи лишився цілим ваш будинок?
Ми разом з родиною виїхали з села 24 березня. На той час ситуація у Великій Дорозі ставала все більш напруженою. За 300 м від нас був розташований ворожий блок пост. Ми розуміли, що життя дорожче, аніж будинок та речі.., хоча досить важко та боляче було отак просто лишати свою домівку, проте ми вірили що повернемося!
Як то кажуть, в чому стояли, в тому й поїхали, взявши документи та мінімальну кількість речей. Їхали велосипедам до Ніжина, і дякувати Богові, в цей час якраз було тихо.
Виїхати із села ми наважилися о 7 ранку. Дорогою бачили зруйновані будинки наших односельців, зруйноване зерносховище, понівечену техніку, ворожі блок пости…
На все це боляче було дивитися, це була якась нова реальність…
Доїхавши до Ніжина зупинилися у своїх знайомих, які нас і прихистили.
Де ви зараз перебуваєте? Чи в порядку ваші рідні?
Зараз ми повернулися додому, ЗСУ звільнили село 31 березня. Вся наша родина в порядку. Але…після пережитого, хочеться повторювати: Ніколи знову!…
Спілкувалася Ганна Нестефоренко
На фото понівечена техніка окупантів, розбомблене зерносховище, а на одній зі світлин видно, як орки перебуваючи в місцевій школі зробили підпис…(Див. фото)
