Вночі 24 лютого росія відкрито розпочала повномасштабну війну проти України, атакувавши ракетами Київ та інші міста України, в тому числі і Ніжин.
Журналісти сайту «ВКорінь» запитали у жителів Ніжина: “Понад два місяці війни: як змінилось за цей час ваше життя і цінності”?
Детальніше читайте у нашому матеріалі
Валерій Гавриленко
В мирний час місяць чи два пролітали досить швидко. І чим ближче до якихось свят, то увага концентрувалась на підготовці до зустрічі з друзями і можливо якісь подорожі та посиденьки.
Ніхто не міг второпати, що в 21 столітті є психопати, які можуть просто віддати наказ захоплювати і вбивати … Перший день війни, як холодний душ!.. Переосмислення. Слава Богу – є чітке усвідомлення , що … Це наша земля! Ми нікого не звали і готові захищати її до останнього подиху!
Ми тут господарі! І почалась робота. Робота на Перемогу! Кожен день нові завдання , нові зустрічі, нові люди. І так непомітно сплив час і промайнув місяць, два… Цей час показав, хто є хто. Що важливіше сьогодні. Цінностями стало те, що раніше було буденним і на що не звертали уваги …
А головне, що зрозумів: життя людини, яка нічого не боїться, яка може зранку просто випити кави, нікуди не поспішавши, яка планує сьогодняшній і завтрашній день і може вільно дихати і радіти сонцю, дітям, друзям. Іце є сенсом життя! Але я точно знаю і Впевнений на всі 100 %: ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА !
Володимир Стрельніков
Збільшилась кількість інформації, яку потрібно швидко перевіряти, познайомився з новими людьми. Аще за цей час я став домашнім психологом.
Юлія Круткевич
Моє спостереження полягає в тому, що найгірший буденний день в мирний час є кращим за будь який день війни. Страх за рідних та близьких іноді паралізує, але згуртованість наших людей та всього світу надихає та надає сил!
Інесса Алексеева
Я більше часу почала приділяти рідним… Безліч, безліч віри, віри в майбутнє віри в Бога віри в ЗСУ … Віри в українській незламний народ! Ми почали бути уважнішими один до одного і терплячими.
Галина Арвахі
Нашу рідну землю накрила пітьма. Спочатку була паніка, страх … Потім прийшло розуміння, що життя продовжується, інше життя, не те, що була в недавньому часі, але вона продовжується. Колись, до війни я мріяла жити закордоном, а зараз, коли всі кордони відкриті, їдь – я впевнено залишаюся вдома! У такі хвилини перевірки настільки важкі етапи життя, сили мобілізуються і все, що не має значення, відійшло на другий план саме по собі. З’являється розуміння, що найголовніше це здоров’я та життя дітей та неймовірна сила наших сімей. Тільки від згуртованості та взаємопідтримки залежить наше нове життя, яке ми будуємо саме зараз, у цей тяжкий час!
Ще слова, що у темні часи добре видно світлих людей почали працювати на 1000 відсотків! Ті, на яких розраховувала-зникли, але поруч з’явилися надійні, у цьому певна сто відсотків!
Я на своїй землі, у своєму місті, на місці, яке дає нам неймовірну силу! Я не знаю, як буде далі. Але я вірю в добро і кохання. Я вірю в завтрашній день і знаю, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок. Бережіть свої сім’ї, своїх чоловіків і себе! Давайте їм любов, підтримку та молитву!
Ніна Афендулова
Життя змінилося, при чому на певний час зупинилось, і хвилини вираховувалися днями! Давайте упустимо матеріальний бік,так як він зазнав змін, але основне-це трансформація в собі! Коли ти маєш можливість вдихнути чисте повітря прогріте сонцем наповнене травневою вологою- це і є щастя! Коли ти можеш обійняти своїми руками близьку людину, так-так, саме своїми руками, це і є щастя! Коли ти знову можеш їсти насичений борщ- це і є щастя! Війна змінила цінності, війна змінила життя, війна навчила жити і показала, яким людям в житті не місце … Пройде багато часу, біль притихне, але ця війна навчила кожну людину проживати щоденно життя за втрачених родичів-вдвічі, втричі , і цінувати те, що ми сприймали як, данність.
Євген Луняк
З першого дня широкомасштабного вторгнення я пішов на військову службу. Брав участь в обороні Ніжина. Війна добре проявляє якості людей, яскравіше відтіняє риси характеру. Зараз я в колі побратимів. Це чудові люди. Взагалі, захищати Батьківщину – обов’язок кожного громадянина. Треба розуміти, що війна може постукати до кожної оселі, до кожної родини. Тому треба бути готовим. Наш ворог жорстокий, безжальний і лицемірний. Для нього немає моральних цінностей. Я вважаю, що кожен громадянин має добре подумати, що саме він конкретно може зробити для нашої спільної Перемоги.
Ніжинець Олександр говорить, що все стало яскравіше підсвічуватися в три рази. Якщо любив, то став в тричі більше любити, що було неважливе то взагалі викинув із життя. Побачив, що більшість самозакоханих атлетів виявилися насправді просто боягузливі «бородаті дівчатка», що не здатні насправді захистити ані свій дім ані сім’ю та Державу.
Людмила Приходько
Я не вірила в те, що війна буде…Думала, що в інформаційному просторі все перебільшується… Мій останній мирний день був щасливий, бо влаштувалась на роботу в Київську інженерну гімназію і мріяла, хвилюючись, про перший робочий день….Він не відбувся, бо мої плани, як і багатьох українців, знищий руській мір… Зараз працюю дистанційно, таким чином і відбулось знайомство з моїми новими учнями, котрі дуже люблять Україну, вірять у Перемогу, кожний урок закінчуємо так:”Слава Україні!” Героям слава!”.Одинадцятикласник Ваня працює в теробороні, а ті діти, котрі виїхали в Прагу, Відень, Рим…рахують дні, коли повернуться додому, бо їх рідний Київ та Україна є найнайкращими, найріднішими… Важко неймовірно втрачати дітей, котрих учив змалечку…Мої учні Саша Борис та Максим Шендріков віддали життя за Україну, пишаюсь, але біль не втихає… Нація українська вражає згуртованістю, патріотизмом, людяністю… Жаль, що живемо одним днем, радіємо, якщо він пройшов спокійно…Мріяти можемо не про особисте, а тільки про нашу спільну Перемогу! Слава Україні!
Героям Слава!
Перемога буде за нами!
Анастасія Козоріз
Війна змінила всі плани, що були поставлені напередодні. Вона навчила цінувати кожну мить. На початку війни зовсім важко було працювати, ти ходиш наче зомбі й тільки читаєш новини, що відбувається довкола, жахаєшся від прочитаного, й дуже прикро, що не можеш нікому допомогти, навіть рідним, адже навколо окупація. Тільки після звільнення від загарбників ми почали відносно спокійно жити, ходити на роботу. Особливо лякає, що буде далі. Хочеться, щоб всі території були звільнені, щоб в новинах не було смерті. Але розуміння, що війну треба виграти, щоб це не було затишшя на якийсь час. Як історик, я добре розуміла, що таке війна, але ніколи не могла подумати, що вона можлива в XXI столітті, що я особисто переживатиму жах війни, дефіцит та черги. Страх, що це може повторитися, сковує твої дії, але розуміння того, що потрібно жити, рухає вперед. Особисто зрозуміла, що вчити потрібно дітям історію, щоб не бути як росіяни… Я думаю підхід в її вивченні зміниться, це не нудні дати та події, а основне людський досвід та вміння застосовувати їх у власному побуті.
Головне для людини в цій ситуації не втратити людяності, допомагати один одному – це основна цінність в усі часи.
Фото з мережі
Матеріал підготували Марина Волинець та Тіна Кошелевська