Напередодні Нового року до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя завітала знімальна група з відомого українського телеканалу — ICTV, щоб розповісти про те, як відзначають обдаровану молодь.
Посвідчення стипендіатів від Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна» у той день вручила Дарка Оліфер. Прес-секретар підкреслила, що благодійна організація й надалі підтримуватиме обдаровану молодь, тим самим сприятиме розвитку вищої освіти в Україні.
Стипендіатами стали п’ятеро студентів НДУ: Олександра Банько, Володимир Гливацький, Юлія Коченко, Марія Степанчук, Роман Дідиченко.
Журналіст Nizhyn Post поспілкувалася з однією з нагороджених студенток — Олександрою Банько і з’ясувала, як попасти до лав обдарованої молоді, щоб згодом потрапити у телевізійний сюжет.
– Я — студентка третього курсу, майбутній вчитель історії. Справжню любов до даного предмету пробудила в мені вчителька Світлана Михайлівна Нідзельська. Вона викладала у нас історію України і всесвітню історію, коли ми навчалися у старших класах школи (родом я з села Попівка Конотопського району). Ми слухали Світлану Михайлівну, затамувавши подих — настільки захопливо вона викладала! Я почала більш ретельно вивчати цей предмет. Брала участь у районних олімпіадах, де виходила призером.
Отже, завдяки Світлані Михайлівні та класному керівникові Світлані Андріївні Жегет я остаточно визначилася з вибором майбутньої професії. Мама Олена Григорівна,а вона, до речі, теж завжди гарно навчалась у школі та у виші, та вітчим Євген Валерійович зі мною погодилися.
– Чому ти вирішила отримати вищу освіту саме у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя? Чи розглядали ви з батьками інші варіанти?
– Перед вступом наводили довідки про виші, як це зазвичай роблять всі абітурієнти. Знайшли чимало позитивних відгуків про Ніжинський державний університет. Зважили всі «за» і «проти». Одна з переваг — невелика відстань від Попівки до Ніжина. Нас все влаштовувало. Визначились чітко: це буде НДУ!
– Чи виправдало твої надії навчання в університеті? Не шкодуєш?
– Незважаючи на те, що рівень навчання в університеті суттєво відрізняється від рівня навчання у школі, здобувати знання тут дуже цікаво. Я жодного разу не пошкодувала, що обрала саме цей виш! Хочу подякувати за це одногрупникам та викладачам. Крім того, тут я зустріла людину, яка згодом стала мені найкращою подругою. Це Анастасія Щітка.
– Олександро, ти — майбутній історик. Прямо зараз на твоїх очах відбувається історична подія: у країні точиться повномасштабна війна. Чи могла собі таке уявити? Робиш якиїсь нотатки?
– Краще б дана історична подія оминула нас стороною! Раніше ми думали, що карантин — це найгірше, що з нами може бути. Виявилося, що глибоко помилялися…
У перші дні повномасштабної війни Конотопський район, де живуть мої батьки, сильно потерпав від російської навали. А ми тут, у Ніжині, під час активних бойових дій, майже не виходили з укриття. Я дуже боялася за маму, а вона — за мене, бо вперше проходили таке важке випробування на відстані одна від одної. Обидві плакали, переживали.
Нотатки поки не роблю. Хай вже пізніше, після війни. Коли буде більше часу, бажання та інший настрій.
– Вже зустрічалася з мамою? Обійняла її?
– Так, і неодноразово. Неймовірне щастя — обійняти рідну людину після пережитого! Шкода, що ми не завжди усвідомлюємо, як чудово, коли живі та здорові наші батьки. Коли вони нас підтримують завжди і в усьому.
Знаєте, як зраділа мама, дізнавшись про те, що я стала однією зі стипендіаток благодійного фонду «Україна»?! Вона плакала від щастя! Привітали і вітчим, і тато Валентин Олексійович. А отримані від благодійного фонду кошти я використаю на подальше навчання. Такі нагородження та відзнаки надають крила. Прокидається бажання вчитися ще краще.
– Ти «зубрілка» чи тобі просто легко даються предмети?
– У мене гарна пам’ять. Це дуже виручає. Перед іспитами достатньо один раз уважно перечитати матеріал. Крім того, я старанна учениця (посміхається — авт.). Навчання приносить мені задоволення: вже третій рік маю відмінні оцінки.
– Олександро, чи є в тебе хобі?
– Люблю готувати, особливо — щось випікати. У шкільному віці захоплювалась танцями і відвідувала гурток, який носив веселу назву «Невгамовні дівчата». Нині на це бракує часу. Але ж і я подорослішала. Тепер, крім навчання, займаюсь написанням статей до альманаху НДУ, беру активну участь у житті нашого навчального закладу.
– Погодься, не щодня у студентів українських вишів беруть інтерв’ю столичні журналісти. Які емоції викликало спілкування з ними?
– Я до останнього не знала, що попаду на телекамеру. Такий досвід мала уперше, емоції просто зашкалюють. Часу на роздуми не було. Завдяки журналісту розмова відбулася швидко і невимушено. Така увага дуже приємна.
– Чи плануєш по завершенню навчання залишитись у Ніжині?
– Так, планую. Хочу бути вчителем, адже це моя мрія з дитинства. Користуючись нагодою, хочу висловити слова подяки своїм викладачам, особливо — Володимиру Васильовичу Мартиненку та ректору Олександру Григоровичу Самойленку, які підтримують і надихають нас, майбутніх педагогів. А на уроках історії обов’язково розповідатиму своїм учням ПРАВДУ про повномасштабну війну українського народу з російськими окупантами, свідком якої я несподівано стала. Але це буде пізніше. Нині ж наші думки — лише про Перемогу.
– Нехай збудуться мрії всіх українських студентів!
Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото надано О. Банько і зі сторінки НДУ
Отримуйте актуальні новини першими – підписуйтесь на наш Telegram