Таке запитання поставив завідувач музею Юрія Лисянського Олександр Сергійович Морозов:
“Шановні друзі! Довго вагався, але таки вирішив винести питання на загальне обговорення. Це, у першу чергу, потрібно для мене самого, щоб зібратися з думками. З 2018 року займаюся створенням Меморіального музею Юрія Лисянського (1773-1837), нащадка козацького старшинського роду з Ніжина, навколосвітнього мореплавця-дослідника, ім’ям якого названо 7 географічних об’єктів на карті світу. Це – перший в історії вихідець з України-Гетьманщини, який мандрував по США у 1795-1796 рр. та мав аудієнцію з першим президентом Штатів Дж.Вашингтоном. Цього року йому виповнюється 250 років. Справа в тому, що Лисянський жив на рубежі 18-19 століть, був підданим колишньої російської імперії, російським та британським офіцером. Людина, безумовно, достойна та мужня, яка, на моє глибоке переконання, заслуговує поваги. Але (як дехто дорікав) написав та видав мандрівні записки тодішньою російською (та, від себе додам, англійською) мовою, не назвав відкритий гавайський острів на честь України, жив більшу частину життя та похований у Петербурзі… Так ось, моє питання: Чи потрібен Юрій Лисянський Україні? Чи можна вважати його українським діячем? Чи достойний він, щоб мати у себе на батьківщині меморіальний музей? Дуже хотів би почути офіційну думку від Український інститут національної пам’яті Буду вдячний за виважені та обгрунтовані думки.”
За день публікація набрала близько 200 коментарів. Люди підтримують діяльність Олександра Сергійовича. Серед коментаторів народні та місцеві депутати, педагоги, викладачі, історики, люди культури та багато інших. Пропонуємо ознайомитись з деякими думками щодо даного питання:
Ігор Смаль: Пане Олександре, робите гідну і потрібну роботу! Дякую за неї! Ім’я Юрія Лисянського, беззаперечно, має бути серед видатних Українців. Наша земля занадто щедра на великих людей і ми з дивовижною легкістю “роздаємо” їх полякам, московитам, німцям, американцям… Наразі маємо унікальний шанс повернути до української домівки усіх достойників, які залишили слід у світовій культурі: науковців, мандрівників, філософів, письменників, інженерів. І тоді цивілізований світ зі здивуванням зрозуміє, що найбільшим “надбанням” московщини є щі та болото… Далі, пане Олександре, берітеся за Міклуху-Маклая, який теж має ніжинські корені…А багатьом дописувачам пораджу не бути більшими католиками, ніж папа римський…
Валерій Зуб вважаю, що потрібно створювати музей!
Olena GoncharukПотрібен. Музей Лисянського має бути у Ніжині. Схожа ситуація із Сергієм Корольовим, з українсько-білоруським корінням. Теж чула, що він був не занадто патріотичним українцем, бо працював у Москві. Так що, віддати його досягнення росіянам? Але ж перша пісня, що прозвучала в космосі, була українською мовою. Про Корольова у Ніжині майже не згадують, хоч він провів там усе своє дитинство. А Миклухо-Маклай? Теж вважати видатним росіянином?
Ulanka Kosmenko Дмитро Бортнянський більшість життя провів у Петербурзі. Але народжений в Україні. Ми вивчаємо його творчість в курсі української музики та вважаємо, поряд з М. Березовським, засновником українського музичного класицизму.Аналогія, сподіваюсь, ясна.
Ianina Lymar Потрібен. Саме із формулюванням, що багато здобутків російської імперії не є здобутками росіян.
Антоніна Конончук Звичайно, потрібен. Саме завдяки праці, досягненням таких як Лисянський, ми маємо історію, знані у світі, і з таким минулим достойно йдемо у майбутнє.
Ольга Левитська Він був дитиною свого часу, як Гоголь, Даль, Міклухо-Маклай і багато інших діячів. Так, можливо він не був українцем у тому розумінні, щоб цілковито належати українській ідентичності, але його життя і здобутки жодним чином не паплюжать України, а якраз навпаки. Тому однозначно потрібен.
Tatiana Sergeevna Далеко ж ми підемо, якщо історію будемо вчити за вікіпедією. Музею бути! Пане Олександре, ви вже так багато для цього зробили. Раджу деяким коментаторам почитати хоча б Огієнка
Валерій Ластовський Відповідь у цих словах: “Це – перший в історії виходець з України, який мандрував по США у 1795-1796 рр. та мав аудієнцію з першим президентом Штатів Дж.Вашингтоном… Людина, безумовно, достойна та мужня, яка заслуговує поваги”…
Ганна Путова Лисянський – моя любов. Дико звучать ці питання і сумно, що треба своїх від своїх захищати. Я, наприклад, не збираюся відступатися від Милрадовича і буду далі розробляти цю тему. Нічого своїми героями розкидуватись.
Тетяна Діденко Хто це вас так роздраконив, шановний Олександр Сергійович!? Ще за часів вашої початкової роботи в краєзнавчому музеї ви були палким прихильником та шанувальником цієї видатної людини! В нинішній час ви і тільки ви зробили надзвичайно багато для увічнення пам’яті Ю.Ф. Будемо вважати, що це ви зібралися перед рішучим стрибком вперед. Давайте віддамо шану нашому славному земляку, вчергове підкреслимо і доведемо світу, наскільки талановиті і розумні представники української нації. Музею Ю.Ф. Лисянського однозначно потрібно бути в Ніжині, бо більше його ніхто і ніколи не створить! А вшанувати таку величну постать видатного українця вкрай необхідно!
Олег Кузьменко Пане Олександре, це післяНоворічний синдром, то тільки так здається, що думки розбіглися, та, насправді, окрім Вас ніхто не знає таких глубинних відповідей на ці питання! Дослідник Світу, як і дослідник Всесвіту (космосу) – Ю.Лисянський і С.Корольов, належать Україні і є НЕВІДЄМНОЮ частинкою Ніжина. Те, що Ви робите, у повній мірі буде оцінено трохи пізніше, а зараз – тільки вперед і вперед, як свого часу діяли ці видатні люди!
Олег Манойленко Історична пам’ять – це наша самоідентифікація, розуміння того ким ми є та куди йдемо, сформована на узагальненому досвіді наших предків. Дуже важливо “не пірнути” у “Забудь-річку”. Кілька років тому натрапив на книгу братів Капранових з “Забудь-річку”. Цитую:”Наші предки вважали, що коли душа переселяється з одного світу в інший, вона перелітає через Забудь-річку і забуває все, що було на цьому боці. Для надійності. Помер — перелетів і забувся. Народився — перелетів назад і знов забувся. Тому ми не пам’ятаємо, що було з нами в минулих життях. Відчуваєте, яка потуга у цьому образі? Особливо у тому, що він діє на два боки — туди і назад… Забудь-річку, хтось прокопав просто між нами та батьками, щоб ми не змогли довідатися, ким є насправді. І це сталося у кожній родині, у кожній хаті.”Тож, бережімо себе та свою історію, пам’ятаймо і шануймо наш досвід та наших минулих поколінь. Музей Юрію Лисянському однозначно потрібен! Все у нас буде добре, коли будемо вчитись і звертатись до власного досвіду.
Victoria Kovalyova Потрібен. У вас в музеї зібрано багато матеріалу саме про зв’язок його з Україною. Тому дуже хочеться, щоб музей був і популяризував Лисянського як нашого мореплавця
Eka Yokodo Власне, російська імперія у науковому і культурному плані трималася на плечах українців.Без нас, он і розвалитися не може)Думаю, треба просто якось так підсвічувати ці постаті Не з точки зору “їх зробила Росія”, а з точки зору “велика кількість здобутків імперії – належить українцям”
Ольга Барановская Дякуємо Вам, пане Олександре, за вашу невтомну працю, цікаві наукові історичні, географічні, краєзнавчі розвідки! Лисянський – це один із відомих мореплавців світу ХІХ ст., який народився в Ніжині. Ми цим повинні пишатися. Деякі дописи шокують – хіба можна порівнювати досягнення Лисянського з усякими повалій, лорак тощо?!
Тетяна Лагунова-ЛісовинПотрібен! Щодо мови – не було тоді «наукової» української, хіба суржиком міг написати. Шевченко теж міг залишитися похованим в Петербурзі… Ми пишаємося Юрієм Кнорозовим як українським вченим.Думаю, що ім’я Юрія Лисянського потрібно Україні не менше, ніж українське коріння Міли Йовович.
Maxim Krutko Кожне відторгнення митця вченого держ діяча Україною – омріяний і жаданий акт для московських великодержавників. Їм, таким чином, ПІДТВЕРДЖУЮТЬ їхні вигадані претензії на колоніальний здобуток і вдаваний предмет гордості.Усіх, витискаючих Гоголя чи Лисянського з українських діячів, я б назвав “постачальниками двора їхньої величності”. Постачають справно “вєлікіх рускіх”, яких в чистому вигляді бракує, або взагалі нема в багатьох галузях.
Юрий Егоров Безумовно, музей потрібний. Що до його проукраїнської позиції – то не можна відривати діяча від його часу. Російська імперія була тоді сильно централізована, щоб чогось домогтися, треба було їхати до Петербурга. Наприклад, Тарас Григорович теж жив у Петербурзі і першу свою книжку також там і надрукував, не забороняти ж через це Кобзар 1840 року. 1798 року виходить перша книжка українською мовою, а перша граматика української мови -1818, до речі, теж в Петербурзі. Піднесення української самосвідомості припадає вже на час діяльності Кирило-Мефодіївського братства, тому Лисянський і не міг висловлювати свою проукраїнську позицію, бо це не було на часі. Його цікавила географія, дослідження нових земель тощо, а тут він є зіркою світового рівня, що заслуговує на музей у своєму рідному місті.
Лора Жукова-Одосовська Чому ми повинні дарувати їм своїх талановитих людей, які народилися тут? Саме дух української нації спонукав його до звершень
Юрій Ковальчук Лисянський нам потрібен Навіть якби він був етнічним росіянином.
Elena Abakumets Якщо він і прожив значну частину життя в Росії, то явно, відкриття і досягнення він робив не для Росії, а для всього Світу. А ми маємо честь, що він наш земляк. Тож, однозначно варто!
Отримуйте актуальні новини першими – підписуйтесь на наш Telegram