• 25.04.2024 06:31

Домівка для врятованих тварин, або Як сільська садиба у Плоскому стала прихистком більше, ніж для півсотні собак та котів

Ср, 12 Квітня в 13:45

Зазвичай до нових людей, що з’являються у селі, у місцевих мешканців підвищений інтерес, натомість Оксана Жук своїм переїздом до Плоского свого часу викликала в сільчан  цікавість особливу – через те, що жінка переїхала в село зі своєю численною чотирилапою родиною. Надто вже не «вписувалося» стареньке обійстя приїжджої у звичну, на погляд сільських мешканців, картину життя сільської родини – з квітничком на чистенькому затишному подвір’ї, чималий доглянутим городом, курками-гусями, а то, може, й поросятком у сараї. Ну й, звісно, з Рябком чи Бровком на цепу у дворі та  Мурчиком біля теплої грубки. В обійсті Олени Вікторівни же тих рябків-бровків оселилося тридцять, і ще понад двадцять котів – справді такий собі домашній притулок для чотирилапих. 

Спочатку місцеві дивувалися, мовляв, ну й навіщо ото було заводити  цілу собачо-котячу ферму в ці непрості часи, якщо буває, що й людям на прожиття не вистачає. Потім непокоїлися: а раптом  жінці нічим буде годувати  своє  неспокійне господарство й вони розбредуться по околиці шкоду робити. Тепер вже звикли. Бо зрозуміли, якщо Оксана Вікторівна їх зуміла зберегти під час тимчасової рашистської облоги, то тепер навряд чи дозволить собі чи комусь образити чотирилапих друзів.

Тварин люблю завжди, – розповідає Олена Вікторівна. –З дитинства мріяла стати ветеринаром, пізніше – влаштуватися працювати у притулок для бездомних тварин. Як бачите, мрії збуваються, щоправда, у спосіб зовсім інший, ніж я колись собі планувала…

Олена народилася й жила в Донецьку. На Київщину переїхала  понад двадцять років тому, а перша можливість  здійснити свою  давню мрію в неї з’явилася  п’ять років тому – на території  закинутої радіостанції під Броварами  зооволонтери підгодовували місцевих безпритульних тварин. Утім, не всі туди поспішали з добрими намірами.

Олена Вікторівна  зі сльозами на очах розповідає про  одного з місцевих «мажорів», який привозив на те місце  свою бійцівську собаку відпрацьовувати агресивні команди на старенькому напівсліпому Чернишу. Побачивши, як молодий, здоровий пес на очах свого господаря  буквально шматує їхнього підпочного, жінка кинулася їх розбороняти, пізніше навіть до поліції зверталася, але все марно, правоохоронці навіть уваги не звернули на її скаргу. Власне, так же само, як і на її наступний пост у фейсбуці про наступне масове отруєння тварин. 

Звідки таке ненависть у людей до цих нещасних тварин, – дивується жінка.- Та ж чи тільки до них? Після мого гнівного посту у Фейсбуці  більше відгукувалися не звичайні люди, а саме догхантери, котрі навіть цинічно радили, якою отрутою краще труїти собак….

Поступово кількість тварин, якими почала  опікуватися Олена зростала мало не в геометричній прогресії, адже вона не могли пройти повз кожну нещасну чи хвору тварину – забирала додому, годувала, лікувала, возила до ветеринарної клініки на стерилізацію. Й вони вже не хотіли від неї йти. Нерідко собак Олені просто підкидали, і в неї не було сил відштовхнути їх від себе. 

Вона знає їй всіх поіменно,  вивчила  звички та характер кожного. Але ж, приручивши, їх треба було чимось годувати, десь їх утримувати.

Зараз Олена Вікторівна з вдячністю згадує про всіх тих людей, які  завжди підтримували й допомагали їй утримувати всіх цих тварин,  купували ліки, оплачували ветеринарні послуги та послуги по стерилізації. Виявляється, таких теж серед нас немало. До речі, навіть прилаштувати  тварин у Плоскому жінці теж одпомагали саме вони – допомогли привести до ладу будинок та пустуюче впродовж кількох попередніх років обійстя, обгородили його по всьому периметру. І навіть у цей неспокійний час продовжують цікавитися справами її власного притулку, по можливості допомагають з кормом для тварин.

-Погодьтеся, що дуже важко забезпечити цим тваринам належні умови для утримання, збалансований раціон. Адже свого часу Антуан де Сент Екзюпері писав,  що ми відповідаємо за тих, кого приручили…

У мене є знайомі, котрі теж живуть цією справою. Так, любов до тварин звела мене з моїми нінішніми подругами Олею Добренко, яка створила під Києвом справжній приватний притулок, у якому наразі перебуває  понад двісті колишніх бездомних котів та тих, кого покинули  під час евакуації їхні господарі. Ще в однієї моєї знайомої, Надії, собачий притулок неподалік Козельця. Ми часто спілкуємося, обмінюємося  власним досвідом, разом виходимо на благодійників та зооволонтерів і я, звісно ж,  дякую за все Всевишньому й добрим людям, які йдуть мені назустріч. Свого часу, довідавшись про нас, сюди почали їздити мої нові ніжинські зооволонтерки Аллочка, Свєта, Ксенія, Віка, під час  тимчасової окупації допомагав з харчами для тварин депутат Костянтин Смолій, є й інші щедрі та небайдужі любителі тварин…

-Чого нараз найбільше потребують ваші чотирилапі підопічні?

Без потреби  я намагаюся не турбувати наших благодійників та по можливості намагаюся вирішувати наші проблеми самостійно. Але наразі й справді є серйозне питання по стерилізації. Ці послуги виконуються тільки у спеціалізованих клініках, а в мене немає транспорту, щоб їх туди доправити. Якщо хтось із зооволонтерів допоможе, ми з тваринами будемо надзвичайно вдячні…

Катерина ГАВРИШ

На фото: Олена ЖУК зі своїми зооволонтерами та чотирилапими підопічними

Nezhatin

Схожі записи

У Ніжині вандали викрали саджанці магнолій
Маленький волонтер купив 10 турнікетів за гроші, які батьки давали на шкільні пиріжки
Керівник КП в Ніжині може сісти за ґрати на 12 років, бо переплатив за генератори понад 5 млн грн

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *