СЕРЦЕ БОЛИТЬ ЗА КОЖНОГО: МАТИ-ГЕРОЇНЯ НІНА БОРОДАВКА З НІЖИНА РОБОТИ ДВІРНИКА НЕ ЦУРАЄТЬСЯ
Двірниками не народжуються. Зазвичай людей у цю професію приводять обставини. І переважна більшість у ній залишається. Навіть цим пишаються, бо дана професія нічим не гірша від багатьох інших – така ж нелегка і відповідальна.
Ніна Миколаївна Бородавка працює двірником на комунальному підприємстві “Керуюча компанія “Північна” майже два роки. Її робочий день розпочинається о сьомій годині ранку і закінчується о 16-й. У нагоді стають метла, лопата, граблі, вила. Завдання ніби просте – навести лад на закріпленій дільниці. А це, на хвилиночку, чималий обсяг роботи – прилегла територія біля шести багатоповерхівок.
Причому “навести лад” – не означає тільки підмести територію та почистити смітники, а й вирвати траву, яка пробивається через вимощення багатоповерхових будинків і пішохідні доріжки, зібрати гілки, що нападали з дерев, почистити вуличний змет, прибрати скошену траву з доріжок. Взимку – розчистити тротуари та доріжки від снігу, посипати їх піском, прибрати сніг біля під’їздів.
“Роботи чимало, – зазначає Ніна Миколаївна. – Трапляється, й присісти ніколи”.
А вдома, після важкого трудового дня, ще чекає й домашня робота: приготувати їсти, попрати, попрасувати, перевірити, як просуваються справи на земельній ділянці, що розташована біля будинку на вул. Преображенській, де жінка проживає разом з молодшею донькою Дар’єю та чоловіком Миколою Івановичем.
Керівник КК “Північна” Дмитро Шаповалов задоволений роботою Ніни Миколаївни. Каже, що жінка сумлінно відноситься до своїх функціональних обов’язків.
Пані Ніна – багатодітна мама і бабуся: у неї п’ятеро дітей і дев’ятеро внуків. Вона має статус “Матері-героїні”, який отримала років з десять тому.
Четверо дітей – Олена (1990 року народження), Дмитро (1992 р.н.), Володимир (1994 р.н.), Світлана (1996 р.н.) – вже дорослі та мають свої сім’ї. З мамою залишилася тільки Дар’я (2004 р.н.), яка навчається у Ніжині на повара-кондитера.
Працювати на землі та поратися по домашньому господарству діти пані Ніни навчені з раннього дитинства – раніше сім’я проживала в Ічнянському районі. Поки мати була на роботі в колгоспі, сестрички та братики годували свійських тварин, обробляли город, прибирали у хаті. Тобто всіляко намагалися допомогти рідній матусі, адже у великої родини і клопоти великі.
До Ніжина сім’я Бородавок перебралася у 2004 році, бо у місті завжди більше можливостей для навчання та розвитку дітей.
Спочатку поселилися у приватному секторі, де була чимала ділянка землі – 15 соток. Згодом, коли діти підросли та роз’їхались, подружжя придбало житло у восьмиквартирному будинку. Великого городу сім’ї, яка зменшилася у рази, тепер не потрібно.
Всіх діток та внуків Ніна Миколаївна любить однаково – вони часто навідуються до рідної матусі у гості. За кожного з них у жінки болить серце. Але найбільше в даний час – за сина Володимира, який вже три місяці захищає Україну від ворогів.
“Коли син отримав повістку, то не став переховуватися, щось вигадувати, аби “відкосити” від служби. Сказав: “Україну треба захищати. Якщо не ми, то хто?!” Я з ним цілком згодна”, – зазначає пані Ніна. При цих словах по материнських щоках покотилися сльози.
Син не каже, де саме воює, зазначає тільки, що там, де він, наразі дуже спекотно, і наші хлопці сподіваються вистояти. А вистояти треба, адже вдома на Володимира з Перемогою чекають не тільки мама, вітчим, сестрички, брат, а й молода дружина та маленька донечка.
Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора та з сімейного альбому Н. Бородавки