• 23.05.2024 12:29

Конфлікт пенсіонерки та військовослужбовця в Ніжині: на чиєму боці правда?

Чт, 12 Жовтня в 13:39

7 березня цього року у Ніжині 45-річний військовослужбовець Щербак побив 61-річну пенсіонерку Тамару.

Про це пише gorod.cn.ua.

Жінка нарікала на те, що з моменту події минуло більш ніж пів року, однак винуватцю навіть не вручили підозри. Так-от, нам стало відомо, що поліцейські вже підготували підозру Щербаку і днями збираються її вручити. Щоправда, він своєї провини не визнає і божиться, що не бив жінки, а лише відмахувався від її ударів.

В той день Тамара Іванівна лежала в стаціонарі міської лікарні (через проблеми з коліном) і близько третьої дня пішла в аптеку по ліки. За тротуаром туди-сюди їздила біла машина. Потім зупинилася, і водій став розмовляти по телефону. “Я подумала, що він мене пропускає. Тож пішла. Аж тут він як помчить на мене! Мало не зніс. Я аж руки на капот поклала. Обурившись, несильно вдарила по машині рукою, сказала: “Дивись, куди ідеш!” і пішла собі далі. Та біля пекарні він мене наздогнав, вийшов із машини і давай нести маячню: “Наркоманка! Подивись на себе, яка красноморда”. Це мене ошелешило. “Я онде з лікарні йду, – відповіла йому. – Катетер у руці був, ще й тиск підскочив. А ти таке мелеш, ідіот!” Він тоді підступив до мене і як ударить кулаком у ліве вухо! Я ледве встояла, схопила його за плечі, спитала: “За що?” А він тоді засадив мені вдруге. Між скронею і лівим оком”, – розказувала раніше потерпіла.

Після події її “швидкою” доправили в лікарню, зняли побої. У документах, які надала журналістам Тамара Іванівна, зазначено, що в неї діагностували закриту черепно-мозкову травму, струс мозку і забій м’яких тканин голови.

Пізніше вона отримала інвалідність ІІІ групи із зору, бо через відшарування сітківки майже повністю перестала бачити на ліве око. Жінка переконана, що проблеми з оком – це наслідки побиття. Та судово-медична експертиза, вочевидь, прямого зв’язку між побиттям та інвалідністю не виявила (бо кваліфікацію справи залишила за статтею легкі тілесні). Зі своїм кривдником, каже пенсіонерка, вона знайома не була. Усе, що з’ясувала про нього, це те, що він ніжинець і раніше нібито працював медбратом у місцевій лікарні, а нині служить медиком.

– Я дійсно там служу, одна не медиком, а стрільцем роти охорони, – говорить Щербак. – Певно, такі чутки пішли через те, що маю позивний Доктор. Бо за фахом я медик. Та, за винятком медпрактики у 1999-му, жодного дня в лікарні не працював. До війни займався котлами, газовими колонками. Ще з 2017 року маю інвалідність ІІІ групи загального захворювання. Однак 24 лютого разом із товаришами долучився до оборони Ніжина. А вже з 25-го числа мене зарахували в роту охорони місцевого ТЦК та СП. Пізніше перевели в Бахмача.

Що стосується інциденту, то того дня я був у звільненні і приїхав до­дому звозити сестру і матір у лікарню. Завіз їх у поліклініку, а сам поїхав по мастило для машини. Став на парковці біля колишнього РАЦСу. Потім схо­див по мастило, передзвонив сестрі. Вона сказала, що вже можна їх заби­рати, тож став виїжджати з парковки. Туди-сюди, як розказує ця жіночка, я не катався. Просто здав задом на вуличку, яка веде до виїзду з комунального ринку. Це проїжджа частина. Жінку я бачив. Вона йшла тротуаром, а потім стала перед проїжджою частиною. Не було ясно, переходитиме чи ні. Тож я почав рух і в цей момент вона пішла прямо на машину. Я різко загальмував, не сигналив. А вона кулаком як вгамселить по капоту! Потім матюкнулася і пішла собі. Я отетерів, подумав: «Що це було? Вдарила й пішла, наче так і треба». Це мене зачепило. Відчинив двері, крикнув: «З вами точно все в по­рядку?» Вона нуль уваги.

Тож я догнав її біля пекарні. Вийшов із машини і пе­репитав: «Вважаєте це нормальною поведінкою?»

А вона: «Ти такий-сякий, мене мало не збив!» — і як зарядить мені кулаком у носа!
Я, думаючи, що вдарить іще раз, відмахнувся рукою. Не пам’ятаю, чи зачепив її. Після цьо­го, скажу чесно, перейшов на ти: «На­пилася чи накололася, що себе так ве­деш?» Вона тоді ще раз замахнулася, але я відбив її удар рукою і випадко­во зачепив її вище вуха. Злегка. У неї навіть синця не було. Того ж дня я заїж­джав у райвідділ. Там заспокоїли: «Як­що кажеш правду, то ніяких питань до тебе не буде». Я видихнув і забув про цю історію. Думав, що правоохоронці в усьому розібралися, аж поки 28 серп­ня зі мною не зв’язався дізнавач і не сказав, що проти мене відкрито кри­мінальне провадження.

25 вересня за його викликом я приїжджав у рай­відділ, дав показання. Показати мені відеозаписи з камер біля пекарні він відмовився. Сказав, що не можна, бо триває слідство. Лише показав роздруковані скриншоти. Там видно, що рука Тамари простягається у мій бік, а моя — їй назустріч.

Моєї вини немає абсолютно. Взагалі не хотів і пальцем цю жінку чіпати, але я відмахувався рефлекторно. У мене є аудіозапис моєї розмови з медсестрою неврологічного відділення (в якому лежала Тамара), де медсестра говорить, що пацієнтка проговорилася їй, що “розкручує” цю справу, бо у неї сини на фронті і вона хоче оформити інвалідність, щоб хоб одного з них відпустили додому (як опікуна). Цей запис я хотів долу­чити до справи, але дізнавач і слухати мене не став. Тож і написав на нього скаргу за бездіяльність. Наскільки я знаю, групу Тамарі вже дали то до чого тут я? Мабуть, просто хоче ”стрясти” матеріальну і моральну ком­пенсацію. Але мене гнітить навіть сам факт можливої судимості і того, що я нібито її побив. Хочу відстояти свою честь і гідність, бо це для мене все.

— На мирову не пробували піти?

— Я знайомий із її адвокатом, ми з ним говорили. Та він сказав: «Я не хо­чу виходити з нею на контакт». Сам же віч-на-віч я не збираюся зустрічатися з Тамарою. Не вистачало, щоб вона ще звинуватила мене в підкупі чи погрозах.
Захисник потерпілої Валерій  підтверджує, що Щер­бак звертався до нього:

— Я сказав йому, що не уповно­важений бути посередником у пере­мовинах. Пояснив: якщо хочете, то зу­стріньтеся з Тамарою Іванівною, зна­йдіть спільну мову. Цього ніхто не за­бороняє. За законом навіть можна укласти угоду про примирення і визна­чити будь-який вид покарання, перед­бачений у межах санкції (мінімум — штраф 850 грн. — Авт.).

Відеозаписи з камер спостережен­ня могли б пролити світло на те, хто ж винен. Та поліцейські показувати їх журналістам відмовилися, аргументу­ючи тим, що ми не є учасниками провадження.

— Мені теж не надають доступу до відео. Сказали, що покажуть лише піс­ля того, як Щербаку вручать підозру, – каже Тамара. – Але ж він на­магається ухилитися. Минулої п’ятниці у райвідділ поліції приїжджав військо­вий прокурор із Десни. Викликали мене і Щербака. Йому хотіли вручи­ти підозру, та він не з’явився. Тож як­що найближчими днями не вдасться вручити підозри йому на руки, її надішлють у військкомат. А якщо і там не братиме, то вручать через суд. Про мирову мови немає. Він за сім місяців мав змогу прийти, попросити виба­чення Але ж вирішив показати свій го­нор. Тому я добиватимусь, щоб Щер­бак компенсував усі мої витрати (це по 10 тисяч гривень на ліки і на адвоката, а також 26 тисяч — за операцію на оці), а ще щоб його відправили на пере­док. Туди, де воюють мої сини, чоловік і зять.

Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа

Джерело: gorod.cn.ua

Схожі записи

На Ніжинщині жінка хотіла «грошову допомогу», натомість втратила 30 000 грн
У Ніжині великодні дарунки отримали діти з інвалідністю
У Ніжині горів житловий будинок: рятувальники виявили загиблу жінку та врятували дитину

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *