У Ніжині на Чернігівщині проживає приблизно сотня ассирійців – їхні предки переселилися сюди з території Туреччини ще в часи російсько-турецької війни. А власну країну – Ассирію цей народ втратив ще 26 століть тому, зазначає Анна Балакир у матеріалі expres.online
Приїхавши до Ніжина, передусім іду в місцевий торговий комплекс. Тут працює 71-річний Борис Іонанов, справжній ассирієць Борис Михайлович раніше викладав електротехніку в Ніжинському технічному училищі, аостанні вісім років торгує. Сьогодні в нього – перший день після відпустки. “Книжку писав, сидів над паперами”, – пояснює чоловік.
Раніше чоловік уклав тематичний ассирійсько – російський словник, став упорядником збірки“Ассирійські народні казки”. Уже два роки працює над збіркою казок у перекладі на російську, бо нею спілкуються 9576 місцевих ассирійців. На російській виріс і Борис Михайлович. Але українською володіє вільно, нею говорить зі мною.
“Ассирійська належить до семітських мов, як і мова арабів та євреїв. Я її чув від бабів, дідів.Уже з батьками говорив нею не так багато. А зараз молодь ассирійську майже не вживає, хоча розуміє”, – каже Борис Михайлович.
Дід Бориса Іонанова приїхав до Ніжина в 1915 році
“Наш народ проживав на територіях сучасних Туреччини, Ірану та Іраку. Християни серед мусульман. Тому в російсько-турецькій війні ми виступили на боці Російської імперії. За участь у війні Микола ІІ дозволив нам розселитися по імперії. В Україні, крім Ніжина, багато осіло в Прилуках, Києві”, – каже пан Борис.
“НА НАШИХ ВЕСІЛЛЯХ НЕ КРИЧАТЬ “ГІРКО”
Борис Іонанов знайомить мене з З5-річною Мариною Арвахі – ассирійкою, як ‘її чоловік. У родині Марини стараються берегти традиції. Свій шлюб вона з чоловіком організувала з дотриманням ассирійських звичаїв.
“Але ми й на рушник ставали, все ж в Україні живемо, – каже жінка. – До речі, у нас не кричать гірко”. Наречена весь час сидить. Може встати лише тоді, коли оголошують традиційний танець молодого й молодої та танець “сім кіл”. Під час останнього гості танцюють сім кіл, а в руках тримають свічку як оберіг.
Хто став у коло, не може з нього вийти. Саме коло ведуть неодружені хлопці”.
ДОЛМА В ЛИСТІ МАТИ-Й-МАЧУХИ
Мої нові знайомі розповідають про національну кухню. Приміром, на Різдво вони готують гарису – пшеничну кашу з м’ясом. Її варять 12 годин. “І майже весь час треба помішувати страву, щоб не підгоріла”, – каже пан Борис.
До традиційних страв належить і долма в листі мати-й-мачухи. Начинка –як на голубці. До долми роблять підливу на молочній заквасці з часником.
А на великі свята ассирійці збираються разом та забивають барана. “Був тут один майстер спорту з боксу, то він підставляв посудину під тушу й пив гарячу кров. Вірив, що це додасть сили, – каже Борис Михайлович. – Із барана ми готуємо суп, а ще смажимо м’ясо на вертелі просто у дворі, ставимо на стіл горілку, їмо, п’ємо й танцюємо”
ІКОНА НА ПОЧЕСНОМУ МІСЦІ
Йду до храму Іоана Богослова, яким опікується громада. Церква XVII століття зовні занедбана, але атмосферна. Її настоятель, отець Олег Расковалов, – ассирієць по матері.
“Ми давно боролися, щоб нам дали якийсь храм у Ніжині. 2019 року отримали цей. Раніше тут був архів, – розповідає 55-річний отець Олег. – “Отче наш” ми читаємо мовою Ісуса Христа арамейською (ассирійську мову вважають діалектом. – Авт.). Почесне місце у храмі займає ікона Пресвятої Богородиці Ассирійської Її нам подарувала співачка Ніна Матвієнко. У нашому храмі служить її син – отець Януарій”.
“Ікону нам подарувала співачка Ніна Матвієнко.У нашому храмі служить її син – отець Януарій”.
Отець Олег щасливий, що тепер ассирійці мають де зібратися на службу. Непокоїть його лиш одне – ассирійська молодь, як і загалом українська, не прагне ходити до церкви
ВТРАЧЕНЕ МІСЦЕ НА ПЛАНЕТІ
Нині у світі налічується приблизно три мільйони ассирійців. Найбільше — в Ірані, США та Сирії. В Україні їх зо три тисячі. Лідери громад ассирійців у різних країнах заявляють, що хочуть мати свою автономію. Зокрема, такі заяви лунають від громад на півночі Ірану, в Туреччині, Іраку.
“Звісно ж, хотілося б мати своє місце на планеті, — сумно усміхається пан Борис. – Але так просто землі ніхто не віддає.
А до України звикли – тож тепер саме тут наша рідна земля“.
фото з інтернету