• 30.05.2024 03:32

“Якщо не я? То хто? Хлопці по 18 років?”. Таким був захисник Анатолій

Нд, 5 Червня в 23:43

В кожного є мрії… Хтось хотів поїхати на море, хтось працювати на маленкьому власному клаптику землі, хтось просто відпочити від роботи, хтось одружитися, народити дітей, дочекатися онуків… 24 лютого все змінилося. Війна зруйнувала плани та мрії. Вона безжально забрала життя невинних дітей, матерів, батьків, синів, доньок…

З перших днів вторгнення військ рф наші захисники мужньо боронили рідну Батьківщину. Кожен з них – Герой! Кожен з них знав, що може бачити свою сім’ю востаннє… Так, на жаль, трапилося і у родині Анатолія В’ялого. Життя воїна обірвалося в одну мить. Без батька залишилося троє дітей та дружина. 

“Він не мав йти, у нього після АТО була операція на ногах. Тато в березні був поранений і його мали відправити додому. Він кульгав, але не лишив хлопців. Як тільки тату зняли шви, він відразу поїхав, туди… Його контузило… У квітні сказали, щоб додому їхав на два тижні… Тато лишився, бо його робота прикривати хлопців, він був снайпером.  Якби він поїхав, інші б не вижили і не вийшли з оточення”, – розповідає донька Анатолія, Тетяна.

В’ялий Анатолій Федорович (позивний “Мак”) народився 10 серпня 1969 році в селі Сиволож. Він був третьою дитиною в сільській родині Федора та Галини. 

“З дитинства любив риболовить, ловив найбільшу рибу про яку ходили легенди в сусідні села, знав усі стежки де найбільше малини, грибів, любив село…”, – згадує Тетяна.

Оскільки батьки Анатолія тяжко працювали в полі, вихованням дітей займалася бабуся. Після закінчення школи, майбутній захисник кожного дня їздив на велосипеді до Хорошого Озера, там він довчився останні класи (у його селі була 8-річна школа).

“В 16 років тато поїхав на танці в сусідне село, у нього був мотоцикл… Там він вперше і побачив маму (Оксану Шостак), якій було тоді 14. В них нічого не вийшло… Мама була байдужа”, – розповідає далі донька.

Потім Анатолій пройшов навчання на будівельника в Ніжині. Після навчання пішов на строкову службу в Кавказьких республіках. З того часу найбільше в пам’яті були сади гранатів, які він не скуштував, їх зривали зеленими, щоб можна було транспортувати.

“А ще там було жарко, весело і годували смачно”, – додає з посмішкою Тетяна.

Повернувшись зі служби, Анатолій купив шкіряний плащ і хутряну шапку, був бажаним нареченим… Взяв мотоцикл і поїхав до села Оксани, на танці. Яка ж дівчина не буде рада якщо до неї проявляє увагу найкращий парубок району? Вони побралися, весілля було великим. 

Потім подружжя виїхало з села до Броварів. Там вони отримали кімнату, працювали на ДСК. Народилася перша донька. Анатолій змінив роботу, пішов будувати Київ. Змогли купити квартиру, де народилося ще двойко діток. Він працював і вдень, і вночі, щоб купити ще більшу квартиру, йому це вдалося. Було важко, але Анатолій старався. Оброблював землю в селі, проводив час з сім’єю, працював… Діти виросли…

“В 2014 почалася війна, тато не зміг лишитися вдома, пішов добровольцем. Пройшов навчання в Десні. Там побачили, що він гарно стріляє, перевели в Житомир. Уже там тата розподілили в 95 бригаду, з якою він був півтора роки в зоні АТО.  Приймав участь у боях за Слов’янськ,  Дебальцево,  Авдіївку … знаходився у найгарячіших точках. Був нагороджений…”, – розповідає донька.

По причині немолодого віку і великих навантажень, у Анатолія була проведена операція на ногах. Одночасно з цим довчилися діти, почали самостійно жити, він допоміг придбати їм житло. Нарешті почав думати і про себе… Почав на своїй землі в селі садити дерева, облаштовувати дім, хотів ферму і пасіку… Не встиг… 

“Прийшла війна. З першою сиреною тато вибіг з дому, невагаючись пішов захищати людей.  Його забрав колишній командир з військової частини міста Броварів, забрав і його побратимів. Він завжди казав: “Якщо не я? То хто? Хлопці по 18 років?”. Був поранений, кульгав, його контузило, але тато не лишив хлопців, він не міг їх лишити… Був снайпером, прикривав”, – з сумом розповідає Тетяна.

Раніше ми писали, що захисник загинув на Луганщині, тепер стало відомо, що Анатолій Федорович загинв 25 травня, в ході оборонного бою поблизу Довгеньке, Ізюмського району, Харківської області. Він витягував товариша, хлопець вижив і зараз перебуває у госпіталі. Анатолій зняв бронежилет, щоб було легше витягнути хлопця, уламок потрапив в серце… Життя захисника обірвалося у 53 роки…

Поховали Героя 03.06.22 на Броварському кладовищі, з почестями. В останню путь його провели рідні та близькі люди, побратими, люди з навколишніх сіл… Його побратими говорять, що “Мак” нікого не залишав і завжди витягував і ніс на собі хлопців, рятуючи життя інших. Анатолій Федорович був шанованою та гідною людиною в житті… Таким і залишиться назавжди… Зараз його єдиний син теж боронить Батьківщину.

Неможливо передати, що відчувають люди, у яких гинуть рідні… Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих Захисників, які мужньо боронили і боронять нашу Батьківщину!

MyNizhyn

Отримуйте актуальні новини першими – підписуйтесь на наш  Telegram

Схожі записи

Росія намагається зірвати проведення саміту миру — Зеленський
У Мін’юсті заявили, що перші мобілізовані в’язні вже взяли в полон окупанта
Чиновник одеського ТЦК заробив на ухилянтах мільйон доларів: розкрито схему

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *