6 червня – День журналіста України. День журналіста – це не тільки професійне свято працівників засобів масової інформації. Це свято загальнонародне, тому що важко уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події та факти нашого життя. Пише dilovamova.com
В перші дні повномасштабного вторгнення рф в Україну Ніжин також не залишився без оперативної інформації для наших жителів. Телеграм канал «Ніжин Оперативно», вже на ранок 24 лютого інформував ніжинців про все, що відбувається як в нашому місті так і по всій Україні. «Ніжин Оперативно» створила команда однодумців. Серед них журналісти, волонтери, активісти нашого міста.
“В Корінь” зразу хотів написати, то ж знайомтеся, але…знайомити з цими людьми непотрібно, бо їх в Ніжині знають всі. Журналіст – Ігор Волосянкін та волонтер Лора Жукова. З ними ми сьогодні і будемо говорити.
Ігор Волосянкін
На час війни в кожного своя історія…Ранок 24 лютого 2022 запам’ятається назавжди усім українцям. Де саме зустріли цей ранок ви ?
Я був вдома, у Ніжині. Чесно кажучи, вже знав, що буде війна…Тому морально був підготовлений: не було ані несподіванки чи якоїсь метушні чи паніки. Коли пролунали вибухи, почали телефонувати друзі, знайомі і я кажу дружині: вставай, почалось!..
У вас є телеграм канал «Ніжин оперативно», який вже на ранок 24 лютого активно інформував ніжинців про ситуацію як в країні так і в м. Ніжині. Таке враження, що ви вже були підготовленні до повномасштабного вторгнення росії на нашу землю. Адже на той час було багато різних думок і люди не вірили, що повномасштабна війна розпочнеться.
У мене досить сильно розвинута інтуїція, тому я вже знав: війна буде.
А з приводу «Ніжин оперативно», можу сказати, що коли людина знає і вміє робити свою роботу на професійному рівні, то і готуватися не треба. Все робилося швидко, чітко, як того потребувала ситуація, бо вона була досить серйозна того ранку. Я, як житель Ніжина, який багато років працює з інформацією, прекрасно розумів, що залишивши людей сьогодні і зараз без інформування просто не можна. Якщо лунають потужні вибухи, просто над головою пролітають боєприпаси та літаки, а люди не знають, що відбувається, то починається паніка. Я не міг цього допустити, тому, що відчував за це свою особисту відповідальність. Адже відсутність інформації в місті – це найкоротший шлях до паніки. Людей треба було просто завалити інформацією через край, причому будь-якою, щоб у населення не виникало думок, що вони чогось не знають. Це так звана терапія в таких складних ситуаціях. Ну що я зробив зразу? Почав скажімо так, розвідувати ситуацію: з’їздив на ніжинський аеродром, де того ранку пролунали вибухи, організував журналістів, волонтерів, активістів і сказав: народ! робимо! Я не поділяв когось на своїх, чужих, хороших чи поганих. Всі, хто був поруч, намагався по максимуму підключити. Причому, коли телеграм канал анонімний, то за нього невідомо хто відповідальний. Тому спеціально перший пост я написав зі своїм ім’ям, аби показати, що за всю інформацію, яка буде тут опублікована відповідаю я особисто, своїм ім’ям і репутацією. Ми з командою працювали цілий день і вночі, і завдання першого дня ми виконали: зробили важливий інформаційний штурм. Все! Колесо закрутилося!
Через декілька днів після повномасштабного вторгнення агресора на нашу територію ви, скажімо так, відклали олівець та фотоапарат в сторону і стали бійцем тероборони, залишивши звернення для росіян в ютуб –каналі. (Россияне, кто вы после этого? – https://www.youtube.com/watch?v=PciAIcTW_eE)
Так. Я почув інформацію про те, що до Ніжина їдуть танкові колони окупантів. Як я, будучи чоловіком, міг залишитися сидіти в місті і писати з дівчатами інформацію? Я пішов у воєнкомат, отримав зброю аби бути в ТРО. Коли вже у всеозброєнні був на території нашого аеродрому, хлопці мені запропонували: слухай, а давай знімемо відео!
А я колись робив сюжет, про те, як наші рятівники допомагали гасити лісові пожежі у Воронежі і гарно це пам’ятаю. Ось так спонтанно вийшло моє відеозвернення росіянам: Іванам, які не пам’ятають добра… Причому, відео почали активно поширювати в інтернеті і на росії теж. Це був фурор! На рашистських пабліках було стільки тролей! Я дві доби просто чистив коментарі!
ТРО знищує ворога та тримає оборону на визначених наказом позиціях. Чого варто навчитися в умовах відкритої війни? Чого навчилися ви, якщо говорити не тільки про війну а й про життєві цінності, емоції і т.п. Що пережили, відчули, що відбувалося на ваших очах у вирі подій?
Якщо не брати до уваги загиблих на війні, якби це зараз цинічно не звучало, то такі події як війна дуже цінні: у людей в цей час, як луска, відлітає все зайве. Ті моменти і події, яким ми приділяли значення у мирний час, стають просто неважливі. Всі якісь дріб’язкові образи стають невартими уваги. Ти чітко бачиш, чого вартий ти сам. Завдяки тому, що відлітає все не потрібне, люди починають цінити те, що в них залишилося: прокидається людяність, любов до ближнього, справжня любов, не лицемірна…Коли ти ділишся останнім шматком хліба, чи рятуєш чиїхось дітей, чи пускаєш в свою домівку чужих людей, яким немає де жити і т.п.
І ще хочу згадати один із випадків у селі, яке перебувало в окупації. Це я веду до того, що війна відкриває людям очі на очевидні речі. От до повномасштабного вторгнення були й люди – прибічники путіна. А коли окупанти прийшли в село і їх одна жіночка зустріла з викликом: О! Асвабадітелі! Вони їй прикладом між зубів гепнули і в погріб закрили на місяць, а потім просто забули про неї. От виживши в погребі без їжі і води, ївши сиру картоплю…симпатія у цієї жінки до росіян зразу зникла, м’яко кажучи.
Багатьом українцям зараз хочеться підтримати наших бійців, хто словом, хто ділом, хто чим може. Що найбільше підтримує зараз наших воїнів, на вашу думку?
Гумору дуже багато, без нього ніяк. І навколо побратими, які у разі чого прикриють тебе в будь-яку хвилину і ти їх також. А взагалі то кожен робить те, що може і вміє робити. Кожному зараз потрібно розуміти, що війна продовжується і розслаблятися ще зарано. Але я ні на секунду не сумніваюся в нашій Перемозі, бо те, яким може бути світ за правління антихриста ми вже побачили. Я не можу сказати, що це сам антихрист, але особа дуже до нього наближена. Тому після нашої Перемоги, я бачу Україну Світлою Державою!
Лора Жукова
З перших днів війни ви активно підключилися як до інформаційного фронту нашого міста так і до волонтерського: інформували людей, згуртовували, вирішували безліч питань і активно діяли! Ви готувалися до війни чи все це робилось ось так по мірі надходження різних питань, проблем і горя?
До війни підготуватися не можна, особливо, якщо вона вже 8 років. Мій чоловік в 2014 році з березня був призваний на службу і захищав Україну з перших днів, має державні нагороди, тому для нашої сім’ї війна почалася саме тоді. 24 лютого я вже розуміла, що пекло Сходу тепер перекинулося на всю країну, також я в повній мірі усвідомлювала, що чекає мою сім’ю, якщо загарбники увірвуться в наше місто, але ні на хвилину жодного разу не сумнівалася в наших захисниках, я була впевнена, що наше місто вистоїть! А щодо питань… З 6 ранку в день вторгнення мені почали надходити дзвінки розгублених ніжинців тільки з питанням: “що робити?”
Два дні мій телефон не знімався із зарядки і постійно дзвонив, кількість дзвінків зростала в геометричній прогресії, на третій день я зрозуміла, що так далі не може продовжуватися і почала писати пости в ФБ.
А щодо вирішення різних питань, то це для мене не нове, тут головне вміти брати на себе відповідальність, а далі – впрягайся і тягни. Бог нам дає тільки той Хрест, який ми можемо нести.
Вашого «Доброго раночку, мої дорогенькі» чекають безліч містян! І це правда, бо люди пишуть вам безліч коментарів про те, що це заспокоює, втішає, дає надію. Де ви черпаєте оту енергію і отой позитив, якого інколи так не вистачає! Як і завдяки чому не опускаються ваші руки?
Я оптиміст, я завжди бачу наполовину повну склянку, позитив беру від людей, від їх підтримки, а їх віра в мене не дають опускатися моїм рукам. Люди – ось моє натхнення, поговориш з одним, другим і настрій покращується. У нас сильна духом нація, волелюбна, а те, як ми вміємо гуртуватися – надихає працювати!
Ви людина, яка, скажімо так, в курсі всіх справ, як інформаційних так і господарських по місту Ніжину та його околиць. На вашу думку, що на сьогоднішній день потрібно доносити ніжинцям, обговорювати, інформувати іт. п. ?
Проблема нашого міста – недостатня комунікація між владою і громадою, це породжує багато проблем для людей. Кожного разу під час виборів у нас народна гра “вибери мене” і кандидати обіцяють золоті гори. Тільки оберуть – і все, зразу думають що вилізли на Олімп і стали безсмертними. Моє переконання, що всі проекти, які коштують для нашого бюджету більше 2 мільйонів гривень, повинні проходити громадські обговорення. Бюджет – це гроші платників податків і тільки вони мають право вирішувати як їх витратити. Давайте повернемося до громадських слухань, які відбулися рік тому. А тепер уявіть, якщо б громада не настояла на своєму і влада перевела місто на опалення дровами? Уявляєте що було б у нас в місті з опаленням в лютому і березні? Звідки вони збиралися возити сировину? З Корюківки? І що, влада вибачилася перед ніжинцями що весь час цькувала за громадські слухання? Ні! Ніжинці – платники податків, які наповнюють бюджет, тому влада зобов’язана інформувати громаду і звітувати перед громадою.
Фото з мережі
Отримуйте актуальні новини першими – підписуйтесь на наш Telegram
