Не від’ємним атрибутом кожного храму є дзвони. Церковним дзвоном сповіщають про початок богослужіння і скликають людей у храм на молитву. При якійсь біді або небезпеці частими ударами у дзвін подається людям сигнал тривоги (набат), мобілізуючи їх для боротьби зі стихією, або якимось іншим лихом… Свого часу дзвони били набат сповіщаючи про набіги монголо-татар. А в грудні 2013-го Михайлівський Золотоверхий вдарив на сполох – сповіщав киян про беркутівську навалу: лиходійники від бандитського режиму пішли в атаку на майданівський табір.
Ніжин 24 лютого…Ранок.. На найвищій дзвіниці Ніжина, дзвіниці Покровської церкви дзвони били в набат. На нашу землю йшли ордою орки – росіяни.
«Коли по місту вмикали сирену, її не скрізь було чутно. Люди були налякані», – розповідає отець Михаїл, настоятель храму, – Я вирішив бити в набат у хвилини небезпеки. Підіймався на дзвіницю і бив – Бам…Бам…Робив це перші днів зо три. Далі потреба зникла. Про небезпеку почали гучно сповіщати міські сирени. У Ніжині саме наша дзвіниця нині найвища. А колись найвища була у храмі Всіх Святих. Її немає давно, зруйновано, а була така, як біля Троїцької церкви у Чернігові. А ви знали, що колись у давнину на дзвіниці Покровської церкви був найбільший дзвін серед усіх храмів що діяли на той час – стопудовий! Його було чути на всіх околицях Ніжина. Про це мені розповів парафіянин – дідусь. Він згадував, що коли він їхав на ярмарку до Ніжина з села, то було чути ще здалеку БАМ, БАМ…Батько зупиняв коней, знімав бриля, хрестився, і казав – «Покрова дзвонить…»
Нині на Покрові семи чисельна композиція дзвонів. «Дзвони нам пожертвувала відома ніжинська родина Карпунцових, а саме Валерій Карпунцов – український правник, політик. – продовжує розповідати отець Михаїл., – До цього були прості, виготовлені на місцевому заводі. Освячення ж нових дзвонів відбулося 10 лютого 2008 року. Але у нас не було професійного дзвонаря. Цю місію я запропонував Олександру Болбату, парафіянину храму, професійному музиканту. Він з величезним піднесенням прийняв її. Готувався серйозно, навіть виготовив макет дзвіниці, робив репетиції. Згодом отримав благословення. Скажу, професійнішого дзвонаря у Ніжині, ніж Олександр Болбат – немає. Дзвонити, звісно може кожен, але це буде не сакральний дзвін…»
І от вже 15 років Олександр Болбат скликає вірян на богослужіння до Покровського храму.
фото: Валерія Кичка
Дзвонар розповідає: «Я погодився і навіть не сумнівався. Сам я родом з Остерщини. У нашому роду, а ні дзвонарів, а ні священників не було. А от моя бабуся була старостою у місцевій церкві. Церкву в селі закрили ще до війни, переобладнали під клуб…».
Офіційних дзвонарських шкіл, де б викладали нотну грамоту, теорію і практику дзвонарства, в Україні немає. Навчитися цій справі можна від дзвонарів-практиків на приватних заняттях.
Олександр каже: «Багато корисної інформації стосовно дзвонарської справи почерпнув з інтернету. Також спілкувався з людьми дотичними до цієї справи. На свято покрови у 2008 році вперше став до дзвонів.. А щоб вони на храмі зазвучали, підлагоджував під свою руку: довелося правильно розвісили, налаштувати. Тут є свої нюанси, які виникають в процесі. На початку моєї дзвонарської роботи руки були в кров’яних мозолях. Довелося обзавестися і берушами (засіб для захисту вух від надмірного акустичного шуму). У роботі дзвонаря специфіка в тому, що ти не можеш зробити репетиції, потренуватися, як музикант перед концертом..»(авт.. )Журналісти нашого видання мали таку можливість побути на дзвінниці, коли Олександр скликав вірян на службу. Враження були неймовірні: ти не просто чуєш звук, який пронизує все твоє єство, але й бачиш, як він народжується.
Спитали в Олександра наскільки важко фізично приводити дзвони в дію? «Бити у дзвони не важко, важко упорядкувати свої рухи в необхідному ритмі. Вдарити в той дзвін, який звучить в цю мить. У нас на дзвіниці храму сім дзвонів. Вага одного 150 кілограмів, інші – легші. Це я вам скажу не надто важкі. У порівнянні, наприклад «Лаврський Благовіст» вагою до 70 тонн. Сам язик дзвону вагою 6 тонн. Моя робота вимагає дисципліни та відповідальності. На двінницю ведуть вузькі кручені східці. Їх 40. Підійматися сюди рано вранці – ранкова служба. Звучить «храм» і коли в ньому вінчання, похорон. Життя йде особливі дзвони під час святкових богослужінь, архієрейських. А от на Великдень дзвони лунають особливо, на двінниці проводжу і годину, і більше. Кожного храму свій Устав колокольного дзвону, і кожен дзвонар має свій стиль. Це лише з першого погляду видається, що «бити» у дзвони дуже просто, та кожен дзвін має закладений свій ритм, свою мелодію. А під час коливання вони зливаються у гармонійне кількаголосся», – каже Олександр.
Вважається, що церковний дзвін володіє лікувальними можливостями – і буває так, що людина підійматися на дзвіницю з останньою надією? Олександр Болбат відповів – «Кожному по вірі…Схвалювати, або заперечувати не стану».
Питаємо у ніжинського дзвонаря, а чи є у нього мрія….Є, – відповідає Олександр,- Вдарити у дзвін, вагою хоча б з тонну!».
А от сповіщати про перемогу України наші малі покровські дзвони, будуть так, що ніби вони вагою в десятки тон…І чути їхню радість буде не лише ближня округа, а й увесь світ. Покрова дзвонить…! Покрова дзвонить…!
фото: Валерія Кичка
Отримуйте актуальні новини першими – підписуйтесь на наш Telegram