Кобижча – село на Ніжинщині, велике та мальовниче. Живуть тут переважно люди легкої вдачі, працьовиті й небайдужі, щирі та справжні. Мабуть, того і облюбували Кобижчу лелеки, бо відчувають доброту та людяність.
Птахи почувають себе тут вільно. Розправляють крила над полями, по-господарськи “провідують” городи. Людей не бояться, дозволяють навіть фотографувати, втім, підпускають тільки на таку відстань, яку вважають безпечною. А йдучи сільською вулицею, бачимо на стовбах лелекові оселі.
Місцеві рибалки розповідають, як бузьки цуплять у них рибу прямо із відра.
“Оце вкину в відро свіжовиловлену, а він (лелека, авт.) ходить за спиною, чатує. Відвернувся, поки вудочку закинув – а він уже й витягнув своїм довгим дзьобом, стоїть смакує”, – посміхаючись, розповідає селянин.
Історію про Бусю або Стьопу, мабуть, уже знають всі. Утім, Стьопа – не єдиний лелека, який не летить з братами у вирій, а живе в людській господі.
“Кобижча багата на лелек і добрих людей!
А ось і наш Буся, який вже другий рік живе у моїх батьків з малечку (випав з гнізда) і вони його виростили і надалі їм опікуються”, – ділиться Тамара.
Тамара.
“Що правда, то правда, що тут в селі багато лелек, не в кожному селі вони є, – додає місцева жителька Олена. – На нашій вулиці теж стовб з гніздом лелеки, і ходять вони собі по городі, щось шукають, так цікаво поспостерігати за ними”.
Лелека – один з крилатих символів України, з ним завжди асоціюється родинний затишок та добробут. Там, де лелеки, там добро і злагода. І кобижчанці як ніхто інший про це знають!
Валентина Пильник
Фото з вільних джерел та автора