8 вересня у 1943 році в Берліні був страчений фашистами заарештований гестапо у квітні 1942 року чехословацький журналіст чехословацької компартії Юліус Фучик. Навіть у нацистських катівнях Юліус не залишив професію і встиг написати книгу «Репортаж з петлею на шиї», за яку був посмертно в 1950 році відзначений Міжнародної премії Миру. 8 вересня традиційно святкують Міжнародний день солідарності журналістів.
Ми поспілкувались з Ніжинською журналісткою, активною містянкою Валентиною Пильник. Пані Валентина відома в Ніжині своєю чесністю, об’єктивністю та принциповою позицією. Ми вдячні за те, що Вона знайшла час з нами поспілкуватись.
-Пані Валентина, коли виникло бажання працювати журналісткою?
-Ще навчаючись в молодших класах, я усвідомила, що ніколи не подружуся з точними науками). Ну ніяк не хотіли підкорятись мені ті задачки та формули, а от написати твір, переказ, якісь роздуми, вірш – легко, просто, швидко й із задоволенням. То вихід знайшовся сам: однокласники робили за мене контрольні з алгебри, а я натомість писала їм твори)). Класу до 10-го я й гадки не мала, ким би хотіла стати. Визначитися допоміг випадок: у нашу сільську школу завітала жіночка, яка шукала обдарованих дітей для підготовки їх до навчання в столичному виші. Класний керівник запропонувала мене та однокласника. Та щось пішло не так. Однокласника взяли на ці курси, а щодо мене загадково мовчали. Як потім виявилося, за них потрібно було платити чималі кошти, а в моєї родині їх не було. Пам’ятаю, тоді я чи не вперше в житті засмутилася. Так уже захотілося мені стати цим журналістом).
-Пам’ятаєте свою першу статтю?
-Ні, не пам’ятаю. Уже стільки всього написано за цей час).
-Що Вам найбільше подобається у Вашій професії?
-Хтозна, ким би я і працювала, якби не стала журналістом. За освітою я вчитель, але це точно не моє.
Моя робота – це задоволення. Від спілкування з людьми, перебування в центрі подій і законним правом правдиво передати про це людям. Ти весь час тримаєш руку на пульсі життя і не перестаєш бути журналістом, скажімо, після п’ятої вечора, дванадцятої ночі. Завжди відповідаю на дзвінки чи смс в неробочий час, навіть з незнайомих номерів. Бо трапитися може що-завгодно, і, можливо, хтось саме зараз потребує твоєї допомоги, а ти ж не скажеш: «Та почекайте до ранку», коли справа дійсно нагальна. (Навіть з нами пані Валентина спілкувалася після 3-ої ночі).
Важко визначитися, що в роботі подобається найбільше. Журналістика – це такий багатогранний спектр відчуттів, навичок, аналітики та навіть дещо романтики…
-Звідки черпаєте натхнення для творчості, ідеї?
-Я ніколи не пишу собі план статей наперед. Бо чи я можу знати, що завтра зустріну одну пречудову людину і захочу поділитися її історією з вами?.. Або потихеньку випливе якесь ретельно приховане кимось неподобство із життя міста, і ти відчуєш потребу уже ж нарешті чесно розставити всі крапки над “і”?.. Життя – воно таке непередбачуване, а у людей творчих – і поготів. Натхнення може подарувати миттєва посмішка близької людини – і все, ти заряджений позитивом і можеш творити).
Ідеї… Та їх безліч. А от час, аби їх втілити, є не завжди.
-Наскільки, на Вашу думку, незалежні ніжинські ЗМІ?
-Журналістів у Ніжині не так багато, а незалежних – ще менше. Усі ми один-одного знаємо. Загалом, мені щиро шкода ЗМІ, які пишуть не так, як відчувають, а так, як потрібно комусь… Якесь психологічне насилля виходить… Журналіст не має права бути нечесним з людьми. Цю нещирість відчують одразу.
Ну, а тим ЗМІ, які підіймають незручні для когось питання, намагаються “закрити рота”, блокуючи сайти та соцмережі. Хтось вважає, що, таким чином перешкоджаючи журналістській діяльності, зможе приховати від громади правду. Але ні, люди давно розбили свої рожеві окуляри об сумні реалії Ніжина…
Щиро вдячні пані Валентині за щиру та відкриту розмову. Бажаємо успіхів на творчій ниві.
