👉Перший день повномасштабного вторгнення в Україну молодим лікарям-інтернам Олександру Ляху та Юрію Захарчуку запам’ятається на все життя. Того ранку, 24 лютого, до травматологічного відділення Ніжинської міської лікарні поступили перші поранені.
💬«Насправді ми вдвох війну зустріли несподівано, — розповідає інтерн лікар-ортодонт Олександр Лях. — Прийшли на роботу і зранку поступили перші поранені від вибухів на аеродромі ДСНС. В одного травми були несумісні з життям, на жаль врятувати його не вдалося. А далі розпочалися сірі будні. Щодня рятували, надавали допомогу нашим захисникам. Оперували, перев’язували, надавали іншу медичну допомогу…»
Щодня і щоночі на молодих лікарів чекала титанічна робота. В коротких перервах на каву чи відпочинок поновлювали знання з військової медицини, яка дещо відрізняється від цивільної. Дзвінок на мобільний і всі поспішають до приймального відділення, чекають на поранених.
Як згадують ті дні лікарі, психологічно важко було усвідомлювати, що війна у нас, в Україні й до нас, в лікарню везуть поранених на цій війні й вони мають зробити все можливе, аби врятувати життя захисникам.
▪️25 лютого до травматологічного відділення почали масово поступати поранені. Спочатку з прикордоння не лише Чернігівської, а й Сумської області, а згодом і з сусідніх сіл, адже бої наближалися до Ніжина. Поступали як військові, так і цивільні.
В ці дні Олександр Лях дістав першу кулю з тіла пораненого захисника, а Юрій Захарчук – перший в житті осколок від снаряда. «Собі не залишили на згадку, віддали пацієнтам», — посміхаючись говорять лікарі-інтерни. Далі таких «знахідок» молодим лікарям доводилося діставати з людського тіла десятки.
«У ті дні всі лікарі лікарні згуртувалися, кожний робив свою роботу. Були випадки, коли оперувати доводилося стоячи. Всі операційні столи були зайняті, біля кожного працювали бригади травматологів, хірургів, анестезіологів, неврологів, медсестер. Для нас, лікарів-інтернів це була серйозна школа»,— розповідає Юрій Захарчук.
Пишаються лікарі-інтерни своїми наставниками, завдяки яким було легко працювати, рятувати пацієнтів. Це і тодішній генеральний директор лікарні Олександр Костирко, лікарі-травматологи Геннадій Пруденко, Віктор Боришкевич.
«Нам дуже пощастило з наставниками, колегами. Ми всіляко намагалися бути корисними їм. Іноді допомагали з оформленням документації, перев’язували хворих…», — говорять інтерни.
«З початком повномасштабного вторгнення ми практично жили в лікарні. Приємно, що ми відчували підтримку з боку адміністрації лікарні міської влади, волонтерів. Ми вчасно отримували зарплату, забезпечені були всім необхідним, волонтери допомагали з харчуванням і це нас надихало», — діляться спогадами Олександр та Юрій.
Й сьогодні Юрію Захарчуку й Олександру Ляху телефонують вдячні пацієнти, заходять до відділення, коли проїздом бувають в Ніжині, дякують молодим лікарям за врятовані кінцівки, вчасно надану кваліфіковану допомогу, врятоване життя.
За цей воєнний рік двадцятип’ятирічні інтерни змужніли, набули досвіду і ні на хвильку не пожаліли, що обрали кваліфікацію і шлях лікаря-травматолога.
Головний редактор nizhyn.city Валерій Кичко