Ще під час минулої зустрічі з тренерами Ніжинської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Сергієм Паньком та Євгенієм Саєнком та вихованцями, де йшлося про тренувальні збори на Івано-Франківщині, журналіст Nizhyn Post побачила у спортзалі дівчат.
Виявилося, що одна з них — переселенка з Донеччини. Ця тема стала черговим інформаційним приводом. І ось ми знову у тій же спортзалі на тренуванні.
Загалом у тренера «Ніжинського спортивного клубу» Ніжинської КДЮСШ Сергія Панька займаються приблизно 60 вихованців — щодня по три групи. Вікова категорія — від 9 до 18 років.
Серед успішних вихованців — бронзовий призер України ФСТ “Спартак” Іван Якименко, фіналіст чемпіонату України серед чоловіків до 22 років Богдан Ковтун (внизу на світлині — перший ліворуч). Нині Богдан боронить нашу державу від російських окупантів.
Деякий час у С. Панька тренувалися Артур та Артем Давиденки, що в 2020 році перевелися до школи Олімпійського резерву у Бровари. Нещодавно Артур виграв міжнародний турнір з боксу в Угорщині під прапором України. У цьому ж закладі вчиться і Денис Черпак.
Пишається тренер і Русланом Войтикою, який певний час у нього займався. Спочатку Руслан став чемпіоном області. Коли переїхав до Києва, здобув тітул чемпіона України ФСТ “Колос” з боксу серед чоловіків, виконав норматив майстра спорту з боксу. Згодом вийшов у фіналісти чемпіонату Європи та чемпіонату світу з кікбоксингу у розділі «Wako». Р. Войтика завжди на зв’язку зі своїм колишнім тренером С. Паньком. Вони переглядають бої нинішніх вихованців, і потім Сергій Миколайович працює над помилками.
Підростають й інші перспективні спортсмени, про яких ми вже неодноразово розповідали. Це Богдан Кривоберець, Олексій Лопата, Євгеній Шамро.
Вихованці з повагою ставляться до свого тренера. Дівчата — особливо. «Ви ж обов’язково зазначте, що він у нас найкращий!» — просять спортсменки на початку нашої розмови. Залюбки виконуємо прохання.
Одній з наймолодших вихованок — 14 років. Оля Шаповалова (на головному фото — перша ліворуч) відвідує секцію з боксу лише три місяці. Через повномасштабну війну вона разом з батьками Юлією Володимирівною, Олександром Васильовичем і старшою сестрою Світланою були змушені виїхати з рідної Донеччини.
«У квітні минулого року ми вже зібралися втікати до Дніпра, коли росіяни вкотре вдарили по Краматорську. Вибору вже не було. Першою ж електричкою дісталися Вінниці. Звідти — на Київ. З Києва — до с. Безуглівка Чернігівської області, де на нас вже чекали знайомі батьків. Наприкінці серпня ми перебралися до Ніжина, адже тут більше можливостей, ніж у селі. Нині ми з сестрою навчаємося у Ніжинській школі №7: я у восьмому класі, Світлана — у десятому. Мама знайшла роботу, вітчим — у пошуках. У Ніжині зустріли нас дуже привітно», — зазначає Оля.
Секцію з боксу, де тренує Сергій Панько, дівчина знайшла через соцмережі. Прийшла, познайомилася. Сподобався і колектив, і тренер. Через пару днів приступила до тренувань.
Зі спортом Оля дружить змалечку: у секцію карате батьки записали з шести років. Але в тому немає нічого дивного, бо перед очима завжди був приклад старшої сестри. Світлана — чемпіонка України по карате. Нині тимчасово припинила заняття.
А от молодша Оля не уявляє свого життя без спорту і тренувань. Залюбки відвідує секцію з боксу п’ять разів на тиждень. Заняття тривають по дві години.
Найстарша вихованка Яна Чаленко сама вже пробує себе у ролі тренера. Займається боксом вісім років. Спочатку тренувалася у Володимира Григоровича Євтуха, потім перейшла до С. Панька. Яна — фіналістка чемпіонату України з боксу серед жінок.
Альона Божок записатися до «Ніжинського спортивного клубу» Ніжинської КДЮСШ вирішила понад три роки тому, коли на тренувальних зборах у Карпатах познайомилася з київськими спортсменами. Трохи менше від Альони займається в секції Настя Дзюба.
Чи не шкодують дівчата, що обрали саме такий вид спорту? Ні в якому випадку, кажуть. Ви б бачили, як у них блищать очі, коли вони розповідають про тренування, про свій колектив і тренера!
«Сергій Миколайович ніколи нас не сварить, хоча й дуже емоційна людина. Готовий завжди підтримати, порадити, підказує, як виправити помилки», — розповідають журналісту юні спортсменки.
Що дають вихованцям тренування? Перш за все, впевненість у собі. У разі потреби вони вже можуть за себе постояти. По-друге, спорт — це здоров’я. На їхню думку, краще відвідувати секцію, ніж днями сидіти у мобільному телефоні. По-третє, «живе» спілкування з ровесниками-однодумцями надає безліч позитивних емоцій.
Сергій Миколайович добре розуміє вихованців тому, що сам колись був на їхньому місці. Починав тренуватися у Володимира Євтуха у 2008 році. Поступово отримував досвід. Згодом спробував себе в якості тренера. До цього підштовхнули обставини: пішов у засвіти Олег Больчугов, який займався з юними спорстменами. Разом з Сергієм Паньком вихованців тренував Олексій Ананський.
Боксом займався і брат-близнюк Сергія Миколайовича Олександр. Одного разу він звернувся до Сергія з незвичайною пропозицією — забрати його вихованців під своє «крило», адже у нього сім’я, і треба було заробляти гроші. Сергій Миколайович не відмовив. Нині Олександр Миколайович — військовослужбовець, який боронить країну у лавах ЗСУ.
У 2020 році С. Панько пристав на пропозицію начальника відділу з питань фізкультури та спорту Павла Глушка і приєднався до колективу Ніжинської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи.
Був період, коли Сергій Панько вагався щодо тренерської роботи. За першою освітою він менеджер та адміністратор. А ось за другою, яку обрав вже свідомо, — викладач з фізкультури і спорту, закінчив Чернігівський педагогічний університет.
Пліч-о-пліч з С. Паньком працює тренер Павло Іванов. Це рідний брат чемпіона світу з боксу Петра Іванова. Але Павло — людина скромна, тему про братові досягнення особливо не обговорює.
«Успіхи та падіння наших вихованців ми розділяємо разом з Павлом. Також я щиро вдячний за підтримку колезі Євгенію Саєнку. Часто ми їздимо на змагання однією командою. Нещодавно були на тренувальних зборах в с. Яблуниця на Івано-Франківщині», — зазначає Сергій Миколайович.
Величезна подяка — батькам вихованців і друзям-спонсорам, а також керівництву спортивного клубу за підтримку. Завдяки їм юні спортсмени забезпечені необхідним інвентарем, мають змогу їздити на змагання.
Щодо планів. “У нас і наших вихованців є бажання підкорювати нові висоти. Але спорт вимагає суттєвої матеріальної підтримки. Нині у країні інші пріоритети — допомога військовим. Чекаємо на Перемогу і поступово рухаємося вперед“, — наголошує тренер.
Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора і з архіву С. Панька