У 2025 році День учителя в Україні відзначається в неділю, 5 жовтня. Водночас цього дня світ святкує і Всесвітній день учителів (World Teachers’ Day), започаткований ЮНЕСКО у 1994 році.
Тож ми поспілкувалися з ніжинцем, викладачем математики в одному зі столичних коледжів, учителем у Школі СуперГероїв — Євгеном Миколайовичем Ткаченком.
Євгене, як Ви вирішили стати викладачем математики? Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що це — Ваше покликання?
Спочатку хочу зазначити, що я — звичайний рядовий викладач, тому мої думки — це лише мої думки, які можуть не збігатися з думками методистів. Щодо запитання — пам’ятаю Ніжинський університет, нашу кураторку Ларису Василівну Циганок, світла їй пам’ять. Ми сиділи в університеті до 22:00, а часом і до 23:00, захищали колоквіуми з геометрії. І мені це дуже подобалося. З часом я уявляв себе в костюмі, як ходжу по університету викладачем. Чомусь тоді було переконання, що викладач — дуже важлива постать у соціумі.
Що найбільше надихає Вас у викладанні саме математики?
Мої учні в Школі СуперГероїв — вони чекають, навчаються. Студенти — теж молодці, хоч і творчі, але талановиті.
Які виклики Ви долали на початку кар’єри, і що допомогло Вам не зійти з обраного шляху?
Був момент, коли я вступив до аспірантури і поступово почав займатися репетиторством. Іноді мав по 6–7 уроків на день без вихідних. Ціна була вища за середню, порівняно з колегами. Закінчив аспірантуру і зрозумів, що в державний заклад не повернусь. Так працював чотири роки. Мої учні вступали до Німеччини, Франції, Польщі, Австрії. Паралельно займався туризмом. Потім почалася війна, і більшість учнів виїхали за кордон. Довелося повернутися до державного закладу — і зараз не шкодую, попри всі недоліки, які ми всі знаємо. З іншого боку — багато плюсів: стабільність, гарний колектив.
Євгене, наскільки мені відомо, Ви жили в Чехії більше місяця і брали участь у літній математичній школі?
Так, звісно. Ми виграли грант і поїхали вивчати алгебру: групи, кільця, поля. Було дуже цікаво. Вдень — одна пара англійською, ввечері — гра в мафію з друзями з інших країн. Також навчався в Австрії, Угорщині та Фінляндії. Це ті країни, що залишили слід у свідомості в плані викладання. Ми їздили по різних містах Фінляндії, відвідували школи, університети, садочки. Різниця з українською освітою — колосальна. На своєму рівні намагаюся імплементувати це в українську освіту.
Як Ви мотивуєте студентів, які бояться математики або вважають її «не для себе»?
Я не люблю, коли кажуть «бояться». Адже з радянських часів дітям внушали, що математика — це тяжко, складно. Насправді, математиці можна навчити всіх, але у кожного — свій рівень динаміки, прогресу та розвитку. Головне — систематично працювати.
Тоді чому такі низькі бали в дітей, якщо навчити можна всіх?
Це зумовлено дистанційкою, браком часу для кожної дитини. Часто потрібно втрутитися: дитина щось неправильно зрозуміла — пояснити, закріпити, дати кілька прикладів на домашнє. Але, як Ви вважаєте, коли в групі 40 студентів, чи в українських школах — по 30 дітей, чи вистачає часу всім? Проста арифметика: урок — 45 хвилин, актуалізація, пояснення нового матеріалу, розв’язання вправ — лишається менше хвилини на дитину. А якщо ще врахувати заповнення журналів…
Які методи або підходи Ви вважаєте найбільш ефективними у сучасній освіті?
Показати користь математики — що це не теорія, а життя. Математика поруч: це відсотки, ймовірність, обрахунки, площа, об’єм…
Чи змінюється Ваш стиль викладання з роками? Що Ви додаєте нового?
Я працюю всього 7 років офіційно та займаюсь репетиторством 15 років. Намагаюся показувати міжпредметні зв’язки, використовувати європейський досвід — те, що бачив на стажуваннях.
Що для Вас означає День учителя? Як Ви зазвичай його проводите?
Чесно — звичайний день, коли пари скорочені. Ввечері збираємося з колегами на каву, обговорюємо новини в педагогіці та математиці.
Чому математика — це не лише про цифри, а про життя?
Радянщина внушила, що математика — це строго числа, не всім дано. А от піти разом порахувати знижку, обчислити площу кімнати, скільки потрібно фарби…
Які людські якості, на Вашу думку, розвиває математика?
У мене основні якості розвинув спорт, а математика дала систематизацію та розуміння процесів. Завдяки їй я зараз вивчаю англійську, розібрався в туризмі, продовжую навчатись.
Чи є у Вас внутрішнє правило, яке Ви ніколи не порушуєте як педагог?
Не секрет — я займаюся репетиторством, але з дітьми, які навчаються там, де я працюю — табу, навіть якщо я в них не викладаю. Також виробив звичку: завжди роби більше, ніж тобі платять.
Хто з людей найбільше вплинув на ваше професійне становлення?
Це мої батьки — вчителі математики Лариса Іванівна та хімії й біології — Микола Миколайович. Мій тренер з вільної боротьби — Галаган Анатолій Петрович. І людина-підприємець, у якої я навчився багатьох життєвих скілів. Звісно мій науковий керівник Тимоха Олександр Миколайович, який працював в інституті математики та в Норвегії та ділився розвитком науки в Європі.
Як змінилися учні за останні роки? Що залишилося незмінним?
Діти з кожним роком стають розумнішими. Я в свій час вивчав ПК, розбирався з програмами, а вони вже все вміють. Швидко опановують комп’ютерні науки, йдуть у ногу з прогресом.
Що б Ви хотіли побажати своїм колегам і вчителям до Дня учителя?
Пишатися тим, що Ви — вчитель. Постійно навчатися, вчитися новому, вчити мови, розвиватися, рухатися вперед, ставити цілі та йти до них. Займатися спортом. Не звертати уваги на критику, знати, що Ви все робите правильно. Не боятися відстоювати свою правоту, створювати профспілки, наукові спільноти, ком’юніті та розвиватися разом.Дякуємо, Євгене, що знайшли час і поспілкувалися.
Фото з відкритих джерел.
Спілкувалася Марина Волинець.