У столиці відключення електроенергії тривають по 14–16 годин на добу. За прогнозами експертів, така ситуація може затягнутися щонайменше до березня. І якщо бізнес ще якось пристосовується, то освіта опинилася в епіцентрі кризи.
Викладач Євген Ткаченко у соцмережі описав реалії роботи педагога в умовах блекаутів. Його пост зібрав майже 2000 реакцій і близько 200 коментарів — колеги впізнали себе в кожному рядку:
Пост для тих, хто нівелює роботу вчителя. Прийшов сьогодні у свій заклад — світла немає. Темрява. Але кінець семестру ніхто не відміняв: потрібно виставити оцінки, здати відомості. І сидиш під слабким світлом ноутбука та телефону, псуєш зір.Хай там я — осліпну, знайдуть іншого математика. Але що з дітьми? Писати й працювати при поганому освітленні, навіть удень, — це дуже шкідливо.У нас часто так: звільнився один колега — знайшли іншого. Старого забули. Вчитель для системи як розмінна монета.Але сьогодні вперше побачив у цьому трохи романтики. Перед роботою з журналами випив гарячої кави, дивився у панорамні темні вікна, як люди поспішають по своїм справам, як повільно їдуть машини, остерігаючись ДТП.І ти один у величезній будівлі, окрім вахтера біля дверей — і намагаєшся знайти у всьому цьому щось казкове, тепле, людське в повній темряві.Ворог може знеструмити місто, але ми все одно продовжуємо працювати. Бо діти чекають. Бо хтось має тримати цю систему, навіть у темряві.
Тому ми попросили прокоментувати Євгена Ткаченка свою публікацію:
В країні війна, але освіта й медицина мають бути пріоритетом після оборони. У школі може стояти генератор, але його не вмикають — немає палива. Генератор є, а грошей на паливо немає? Діти й учителі сліпнуть без світла. Поки таке ставлення до освіти — гарної школи в країні не буде. Можновладці самі вбивають освіту. У столиці — парадокс: в одних районах генератори працюють, в інших — стоять мертвим вантажем. Де справедливість? І потім нам в новинах розповідають про людиноцентризм в освіті…
Освітянина підтримали колеги, ми публікуємо лише деякі з коментарів:
Helena Helena: Працювала в школі 10 років, останні 2 роки пресинг, мобінг + війна, блекаути, заповнювала журнал ЄШ вночі, коли давали електроенергію, зп мізер + підготовка до уроків, перевірка самостійних і к.р, на вихідних робота з сімейниками, олімпіади у суботу, якісь екскурсії, конкурси, звіти…звіти…А потім різко змінила місце роботи, є час з 08:00 до 17:00, власний кабінет, тиша, обідня перерва і зарплата 45 тис.чистими, ніхто наді мною не знущається, додому нічого не тягну.Зараз думаю, чому я не пішла раніше зі школи, скільки втрачено моїх сил і здоров’я, заради чого були ці самопожертви …
Алла Шаповал: Ми колись в сховищі виставляли, благо що звичайний бумажний журнал та залікови.
Tatiana Tatiana: Бережіть себе, пане Євгене! За самопожертву ніхто дякую не скаже….(
Наталия Сапова: От доки ми будемо псувати собі зір без світла, шукати в тому романтику і високу мету за 3 копійки заплати, отак і будемо працювати. Але уже не за 3 копійки, а за 1
Харченко Людмила: У нас так до всіх людей всіх спеціальностей відносяться. Ніхто, ніколи дякую не скаже, я собі таку установку зробила і не чекаю заохочень за свою працю. І так психологічно легше. У нас військовим вже дякую не скажуть. Робиш як робот свою роботу і все.
Євгенія Євко: Бережіть очі змолоду.В даний час ,як міняти кришталик, то це коштує 50тис. .Люди все підраховують.А один укол в око -12тисяч.Ніхто не подякує, ніхто незрозуміє.Ніхто не знає,крім учителів,що розумова праця не ціниться.
Ірина Шевчук:Цей пост заслуговує на величезну повагу !!!
Почитати всі коментарі можна в публікації.