• 29.05.2024 08:48

Кохання ніжинки та військовослужбовця ЗСУ: “Прибери печаль в очах, така в нас робота»

Пн, 19 Вересня в 15:15

Війна не може стати на заваді коханню. Справжнє, вірне, це почуття окриляє і надає сил. А ще, як стверджують психологи, в такий складний час люди потребують найбільше любові. Потребують, і діляться нею…

Цими вересневими днями в оновленому Ніжинському РАЦСі одружилася пара молодят – Іванна та Юрій. Обранець Іванни – військовий ЗСУ, і нині боронить нашу Батьківщину від ворога. Юрія відпустили з служби на власне одруження лише на 4 дні.

-Іванно, розкажіть історію Вашого знайомства.

– Зі своїм коханим чоловіком я познайомилася в звичному, буденному житті – де не літали кулі, не було снарядів, страху, ненависної розлуки, не було війни. Юра Старостенко – працівник Ніжинського водоканалу, і хто б міг подумати, що одного разу, ось так, прийшовши на виклик, він побачив дівчину, яка з часом викраде його серце – це було на початку лютого.

Спочатку ми, звичайно, дуже соромилися, і несміливі переписки перейшли в запрошення на каву.  Кожен день після його роботи ми проводили разом, а потім моя робота і переписки до півночі, спільні розмови, спільні мрії, плани на майбутнє стали тим вогником, що запалав у душах.

Так починається багато фільмів з жанру жахи – 24 лютого, 04:00, ранок – це було пекло для всіх. Остання наша зустріч, адже прийшла повістка, і обов’язок покликав до лав ЗСУ.

“Мій коханий… війна змінює всіх, це правда, і зараз, коли дивлюся в твої очі, бачу ту пекельну тугу, страх, – так говорить Іванна про чоловіка. – Навіть запеклі вояки мають людські почуття, і просто роблять, що повинні. І рання сивина, і багато років спокійного сну, адже, знаю що не спиш, не кажеш щоб я не хвилювалася… але забігаю наперед це буде потім”.

І почалися довгі дні очікування, лише дзвінки давали спокій та повертали до звичного життя. Коли під звуки сирени сиділи в укритті, молила Бога, щоб Юрій повернувся додому, адже наша весна так і не встигла прийти, не розцвіли ще не подаровані ним тюльпани. Час ніби водночас зупинився і набув швидкоплинності.

–Коли прийшло свідоме бажання поєднати долі?

-Мабуть, у всіх пар трапляються паузи у відносинах, але не всі потім повертаються. Ми це пережили, усвідомили. Війна загострює почуття, вчить цінувати кожну мить і жити просто тут і зараз.  Ми зустрічалися півроку. 9 вересня подали заяву до Ніжинського РАЦСу, а вже 10 відбулося наше весілля.

Знаєте, ми не хочемо чекати місяці, роки. Де гарантія того, що життя не зіграє злий жарт і не відішле коханого в гарячу точку? Навіщо відкладати, якщо хочеш готувати сніданки, бігти з роботи скоріше додому, де чекає коханий, якого відпустили лише на чотири дні? Щось планувати, але вже не самостійно, а разом, і це так чудово, так приємно знати, що в цілому всесвіті є серце, яке належить тобі, і твоє також належить твої половинці.

-Найбільш щемна емоція з Вашого весілля – яка вона?..

-Як і в кожної дівчинки, наше весілля було з білою сукнею, традиціями та щасливими слізками від татових слів «Доню…». Ці слова викликали найбільшу бурю емоцій – розумієш, що ти вже не маленька донечка, якій дозволено робити негідні вчинки, трішки капризувати. Тепер ти – дружина, ти – мудрість, розсудливість, терпимість, відповідальність – твоє друге «я». 

Я безмежно вдячна своїм рідним. Особливо тату. Я ніколи так не говорила це вголос, але в думках – мільйон разів. Завжди, коли починала справу, думала: “Що скажуть тато, сестричка і тітонька?». Завжди. Знаю, інколи робила дурниці, але це від не мудрості. Я дякую Богу за мою чудову родину і благаю в нього довгих років щасливого життя для моїх янголів!

Традиційно вечір закінчується знаттям фати, відбувається перехід від дівоцтва в світ подружнього життя

 дні разом, у статусі чоловіка та дружини – це звісно, мало, але у вас попереду – все життя! Чи встигли обвінчатися?

–Не встигли насолодитися відпусткою, як покликали нести варту своїй Батьківщині. І я не шкодую, адже як сказав наш хороший друг: “Прибери печаль в очах, така в нас робота». Я розумію та пишаюся тим, що мій чоловік – один з тих, хто боронить спокій нашої матусі України – більшість ховаються за спинами наших Захисників і ще й сміють викрикувати безглузді поради, невдоволення. Це обурює, тому якщо у вас є хоч трішки совісті, просто мовчіть з поваги до їхніх дружин, матерів, сестер. Просто мовчіть, якщо не вмієте робити корисні речі або допомагати.

Через брак часу, на жаль, не встигли повінчатися, але обов’язково зробимо це! Можливо, навесні… Адже хочемо прожити разом життя не тільки на землі, а й на небі. Подякувати Богу за щедрі дарунки.

 І на останок хочу лише сказати – давайте цінувати такий прекрасний дар – життя, не відкладати ті речі, які давно планували через погляд суспільства, забобони, чиїсь слова “це ж неправильно”. Ця війна навчила – поряд з горем зароджується життя, понад усе – ми українці, ми сильна нація, разом дамо відсіч і відбудуємо все що не відбудовується, на згарищі посадимо квіти, дерева в пам’ять про полеглих – це і є життя, воно – як птиця фенікс.

Слава Україні – Героям Слава!

Слава Нації – Смерть ворогам!

Україна понад усе!

Спілкувалася Валентина Пильник

Фото з архіву Іванни Старостенко

Нежатин

Схожі записи

На Ніжинщині жінка хотіла «грошову допомогу», натомість втратила 30 000 грн
У Ніжині великодні дарунки отримали діти з інвалідністю
У Ніжині горів житловий будинок: рятувальники виявили загиблу жінку та врятували дитину

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *