Наш сьогоднішній герой на короткий час приїхав у відрядження до свого рідного міста Ніжина, щоб почерпнути сили для наступної поїздки на Схід.
Колишній учень Ніжинської гімназії № 3 із радістю погодився на інтерв’ю з журналістами MYNIZHYN.com.
У мирному житті хлопець працював за кордоном, після закінчення інституту – у Києві. До повномасштабного вторгнення мав роботу у Чехії на автомобільному заводі. Вирішив піти добровольцем в ЗСУ тому, що не міг просто сидіти склавши руки, коли таке відбувається в рідній країні!
Андрій Абдуллін (позивний “Хокаге”)— командир мінометного відділення окремої Президентської бригади ім. Богдана Хмельницького.
Це окрема військова частина у складі Сухопутних військ Збройних сил України.
Військовослужбовець розповів, як розпочався його шлях на фронт, чому має такий незвичайний позивний “Хокаге”; поділився загальними особливостями роботи мінометника, кріповими історіями з фронту.
І звичайно ж, ми не могли не запитати, чи зайняте серце командира?
Про все це детальніше у нашому матеріалі:
– Із чого розпочався твій шлях на фронт?
– В першу чергу, я записався до військкомату, декілька тижнів мені ніхто не телефонував і я вирішив прийти до нього знову. “Штормив” цей військкомат 2 чи 3 рази, вже точно не пам’ятаю. Кожного разу мені відповідали “Не хвилюйся, підеш!” А потім, в один момент вони мені зателефонували і повідомили, що є можливість піти в Ніжинський стрілецький батальйон. Наступного дня я вже приїхав з речами але виявилося, що так, як я не проходив строкову службу, мені необхідно пройти навчання на Заході країни. Там же я пройшов медичні курси за протоколом MARCH, які не раз виручали в бойовій обстановці.(MARCH – це алгоритм дій та надання першої медичної допомоги в бойових умовах – авт.)
– Хто навчав? Наші спеціалісти чи закордонні?
– Наші, у нас були дуже круті інструктори!
– Чи складно було освоїти роботу мінометника?
– Коли мені сказали “Будеш мінометником!”, для мене це було не цікаво, бо я хотів щоб дали автомат і я почав “мочити русню”! Але через тиждень освоївся, скажімо так – втягнувся.
– Яка специфіка роботи мінометника (в загальних рисах)?
– Ми приходимо на позицію, розкладаємо міномет, нам кажуть координати, ми наводимо і відпрацьовуємо по окупантах.
– Чому маєш такий позивний, що він означає?
– Хокаге — це з японського аніме “Наруто”. Я є його великим фанатом. У перекладі з японської “Хокаге” означає “Тінь вогню”.
У самому аніме символізує найсильнішого лідера (титул) одного із п’яти поселень уявного світу Масаші Кішімото.
– Неодноразово бувши в місцях дислокації окупантів і по тому, що вони після себе лишають, як би ти їх охарактеризував?
– Окупанти — справжні свині, бо окрім безладу вони після себе нічого не залишають. Одного разу під Чорнобилем, коли ми зайшли на позиції де стояли орки, то там був “дикий срач”: їжа в перемішку з їхнім особистими речами, пропагандистськими газетами. Уже не згадаю точно назву, ніби “Красная Москва” чи якось так.
На фото – те, що лишилось після окупантів.
– Яка історія чи ситуація із військового досвіду найбільше запам’яталася?
– Їх, було дуже багато. Один із таких моментів – це коли ми були в Бахмуті на бойовому чергуванні, почався ворожий арт-обстріл. Нас обстрілювали з “Піонів”— це самохідна артилерійська установка калібру 203 міліметри. Ми у цей час знаходилися у підвалі вже нежилої багатоповерхівки і русня “трощила” саме по нашому будинку. Вони знесли увесь дев’ятий поверх і влучили в наш проліт. Падали уламки плит, кам’яні глиби приземлялися на землю…У нас були відкриті двері ми все це бачили і думали, як нам вибиратися, якщо засипле. Нас просто дивом тоді не завалило.
Фото: після фосфорного обстрілу
– Чи страшно знову повертатися на Схід?
– Повертатися на Схід не страшно, але трохи сумно, тому що багато часу проводиш з близькими, друзями, яких давно не бачив, до яких заново звик. Страху немає, тільки сум.
– Кому б хотів подякувати?
– Найперша, велика подяка — волонтерам! А ще, союзникам України, які дають багато засобів ведення вогню. Ми поступово переходимо на іноземне озброєння. Але неможливо закрити усі потреби одразу. Автівки на фронті взагалі довго не живуть. Завжди є потреба в пікапах і багі.
Те, як виглядає авто побратима після ворожого обстрілу.
– Не могли не запитати, чи вільне серце молодого командира?
– Серце поки вільне. Мало часу проводжу в цивільному житті. Але стосунки на відстані можна було б спробувати.
– Що б найперше зробив після нашої перемоги?
– Це точно можна говорити? (сміється – авт.) Якщо серйозно, то розділю перемогу зі своїми побратимами, згадаємо усіх хто загинув…Коли повернуся додому, то зустрінуся з близькими та друзями і добряче відсвяткуємо! Можливо, не один день будемо розділяти цю перемогу (посміхається – авт.).
Розквітає вишня на фоні обпаленого війною будинку
Спілкувалася Тетяна Красновид
Фото з архіву бійця, Май Ніжин